Каміння було першим природним довговічним матеріалом, на якому люди почали вибивати найважливіші знання, а в стародавні часи вони були пов’язані з культом. Каміння зберігало інформацію впродовж сотень і тисяч років, воно стало своєрідним першим архівом в історії людства.Т радиція висікання на каменях сакральних символів і знаків була поширена в різних реґіонах планети і тривала від епохи палеоліту до середньовіччя. На сьогоднішній день культові камені в Україні загалом, і в Карпатах особливо, залишаються найменш вивченою групою пам’яток попри те, що їхнє обстеження почалося ще в ХІХст.

Карпатський реґіон споконвіків був посередником, контактною зоною різних етносів і культур, місцем перетину Малоазійських,Балканських, Центрально-Європейських, Причорноморських та Скандинавських цивілізаційних впливів. Карпато-Балканський ареал був одним з головних дохристиянських сакральних центрів європейсько-середземноморського реґіону.

 Географія і топоніміка Терношорського святилища

Як уже зазначалося, впродовж 2006 року виявлено в Карпатах ряд мегалітичних культових пам’яток. Особливе місце серед них займає Терношорське святилище. Як не дивно, але досі воно не було предметом детального комплексного наукового вивчення археологів, істориків, етнографів, геологів. Окремі згадки про нього містяться у краєзнавчо-туристичній літературі. Однак автори цих видань обмежуються констатацією природної пам’ятки або ж романтично-публіцистичним варіантом леґенди про кам’яного велетня, відзначаючи загадковість і таємничість навколишніх місць.

ternoshjora1

Дослідницька група, до складу якої входили археолог, доцент Прикарпатського національного університету Б. Томенчук, історик, доцент Б. Хруслов, студент В. Вийчук і автор, впродовж 2006-2007 років вивчала урочище Терношори. До обстеження пам’ятки були залучені геологи, архітектори, скульптори, математики - відомі фахівці своєї справи.

Урочище розташоване дещо осторонь від відомих туристичних маршрутів поблизу присілка Безульки села Снідавки Косівського району. З південно-східного боку до самого підніжжя кам’яного комплексу підступають садиби місцевих жителів, які шанобливо називають пам’ятку Каменем Довбуша, Головою Довбуша або просто Камінь, Камінець. За місцевою леґендою Довбуш з опришками тут мав свої комори, де зберігав великі скарби. Нагромадження гігантських кам’яних брил світло-сірого ямненського пісковика, що в урочищі Терношори, за геоморфологічною ознакою міститься в скибовій зоні складчастої області Передкарпатського передового прогину Покутсько-Буковинських гір, які й досі відзначаються активними горотворчими процесами. До того ж Терношорські мегаліти розміщені в смузі, через яку проходить межа тектонічних лусок.

Камені прилягають до південного схилу гори Терношора на висоті 720 м. Уздовж неї зі сходу на захід простяглася горизонтальна продовгувата річкова тераса завширшки від 50-ти до 100 метрів, яка, на думку завідувача кафедри теоретичних основ геології Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу доцента О. Стельмаха, утворилася орієнтовно 11 тисяч років тому. Однак активізація горотворчих процесів спонукала річку Безульку-Другу, яка протікає з південного боку за 150 метрів від скель, піти вглиб і пробити в породі нові ворота прориву, що сформувало сучасний, унікальний в геологічному відношенні, ландшафт. Вигнуте русло річки надає терасі овальної форми. В урочищі - чимало джерел питної води. Своєю суворою і величною красою воно справляє сильне враження на людину.

453453

KxgqdLQPhXU

rt4PkQdz lM

topogrtaorowerrw

На думку дослідника оронімів Карпат М. Габорака, назва Терношори утворена за допомогою румунського суфікса - ięor від апелятива терен, терн, що вказує на особливість рослинного покриву цієї місцевості. Іншу версію назви гори Терношора подає П. Григорчук, який виводить її від слова «тарниця» - сідло на коня. Академік Національної академії наук Молдови К. Попович вважає, що топонім «Ternesora» походить від румунського слова «teren» - місцевість, простір і «sогі» - весняна сонячна міфічна квітка, що загалом має означати місце, де ростуть міфічні весняні сонячні квіти, символом яких є «Martięori». На схилах гори заввишки 1012 метрів розкинувся лісовий заказник місцевого значення зі смереково-ялицевими пралісами та багатим різновидом сфагнових мохів на скельних останцях, що цілою грядою простягаються з південного сходу на північний захід.

Гора Терношора згадується в «Słowniku geograficznemu» за 1892 р. як гора Ternyszory. «Slownik» подає географічну і геологічну характеристики місцевості, зокрема зазначає, що гора Терношора розташована неподалік гори Ігрець (1311 м) і є частиною його хребта. «Терношори, - зауважено в ньому, - вершина в Карпатах коломийських в Косівському повіті, належить до пасма Ігреця, піднімаючись на північний схід від головного хребта цього пасма. Творять його крейдові пласти, утворені тут як т. зв. менілітові (сланцеві - М.К.) пісковики, які становлять саму вершину гори, і молодші ямненські пісковики, які виступають на південних схилах. На ямненському пісковику лежать від півдня сині крем’янисті ієрогліфічні (hieroglifowe) плитові частини, пісковики зелені та ілисті, після чого йдуть роговики (кремнієві породи - М.К.) і типові менілітові плити; від північного сходу крейдові пласти закінчуються поздовжнім насувом, межуючи безпосередньо з менілітовою формацією. Маємо тут, отже, другу випуклу вершину, паралельну до головної вершини Ігреця». Один зі скелястих шпилів Ігреця має назву Чорний Ґрунь, другий - Тарночка.

Топоніми урочищ Ігрець, Ігрище, Ігровище поширені на Прикарпатті. Часто ці урочища розміщені біля культових пам’яток, що вказує на те, що ігрища, забави були важливим елементом язичницьких богослужінь. Оповідаючи про давні народні ігрища, християнський літописець з осудом зазначав: «Сходились на ігрища, на танки й на всякі бісівські пісні... Хто інший закличе на ігрища, або на яке зборище ідольське, то всі туди біжать, радуючися».

Давній звичай влаштовувати народні ігри з нагоди приходу весни, Зелених свят та Купала на полонині Ігрець неподалік від Терношорських каменів зберігся до XIX ст. Відомий письменник і етнограф С. Вінценз описує їх так: «Навесні, як тільки зазеленіють, було, бучки та берези, а шишки почнуть червоніти під верхами, сходились леґіні на рівній та розлогій полонині Ігреця. Віталися радісно, вже здалеку перекликалися, гукали, «вівкали», палячи густо з пістолів. Розповідали собі про своє зимування, пили, співали, танцювали. Й безупинно палили зі зброї, аж дими стелилися понад лісами. Гуляли так і справляли свято пробудження весни, влаштовували «розігри» людей лісових, леґінів пущових". Тож звідси, кажуть, від тієї забави, від тих ігрищ сама гора назву «Ігрець» дістала». Кожної весни тут сходилися опришки.

igrecternsdas

За леґендами в день літнього сонцестояння (22 червня) на ігрища до полонини Ігрець збиралися лісові духи, а також звірі. Польський дослідник К. Мошинський у своїй праці «Народна культура слов’ян» (Краків, 1934) звертає увагу на те, що в Карпатах місцеве населення називає ігровищами кола, витоптані духами, що танцюють.

Аналіз етнографічного матеріалу й топонімічних даних, наявність поблизу культових каменів дають підстави вважати забави на полонині Ігрець елементом стародавньої дохристиянської обрядової традиції, пов’язаної з весняно-літніми культами. Навколо гори Терношори виявлено цілий ряд унікальних культових мегалітичних пам’яток, що становлять своєрідний сакральний пояс. Він простягається на десятки кілометрів з південного сходу на північний захід. їхній опис буде подано в окремих виданнях. Тут слід зазначити лише, що для Карпат з давніх часів була характерна велика концентрація культових споруд. У європейській літературі Карпати асоціюються з місцем зосередження таємничих контроверсійних сакральних сил.

КАМ'ЯНИЙ КРУГ

Весь Терношорський скельний комплекс займає площу близько 4 тис. кв. м.. Висота скель сягає 40-ка метрів. Пам’ятка має складну структуру. Умовно все нагромадження мегалітів можна поділити на три рівні. На першому з них, що має близько 15-ти метрів висоти і підступає до тераси, розташовані два великих розмірів камені зі слідами обробки. Камінь, розміщений за 10 метрів від основного масиву, зовні нагадує зрізаний конус (його висота - понад 2 метри, в основі - 2,3 м), поверхня якого покрита великими сколами. Такі відокремлені камені, що містяться на певній відстані від основної групи мегалітів, виявлено на ряді святилищ (світлини 5,6).

Особливий інтерес становлять дві вертикальні плити, які разом утворюють круг гігантських розмірів. Його діаметр - близько 8 метрів. Круг, що нагадує сонячний диск, має схематичний вигляд голови зооморфної істоти, найбільш вірогідно - голову лева з характерним зображенням примружених очей, широкого носа, морди, розділеної навпіл двометровим рівчаком, що сходить до землі. Верхня частина круга має своєрідну меандрову сонячну «корону», подібну до лев’ячої гриви. Дощі, вітри й ерозія найбільше пошкодили лівий бік круга-«голови». Більша ліва плита є штучно заокругленим зверху і знизу природним виступом моноліту. Менша права - прилегла заокруглена плита. Поєднання двох плит утворює п ропорційно завершену округлу форму. Круг зорієнтовано в південному напрямку, навіть у зимові місяці він освітлюється сонцем. Його найнижча частина лежить у землі (світлина7, рисунок 1).

krugdfsdfs

krug323213erwer

На думку відомого скульптора Б. Гладкого, який брав участь в обстеженні пам’ятки, створення такого круга і голови зооморфа, зважаючи на особливість каменя, не становило особливих труднощів і потребувало застосування таких простих технологій, як висікання, прошліфовування, добре відомих у стародавні часи. Артефактний характер круга, що стоїть вертикально з невеликим нахилом, підтверджується особливістю горизонтального залягання плит ямненського пісковика.

rusifmfdfsdfs

Семантична інтерпретація круга, кола в науковій літературі пов’язується з комплексом неба, Сонця. З усіх сакральних геометричних фігур коло в усіх культурах вважали символом Бога, досконалості Всесвіту. Воно не має ні початку, ні кінця. Коло, круг символізували циклічні сили, основне божество, подобою якого виступало Сонце з його формою, добовим і річним рухом. У стародавній культовій практиці круг використовували для захисту від проникнення злих духів. Переважна більшість язичницьких святилищ мала округлу форму. Відомий дослідник стародавніх символів А. Голан у своїй праці «Міф і символ» відносить круг, коло
до символів неба. В іконографії небо, Сонце зображається у вигляді круга, кола, колеса, сварги, орла, лева, бика тощо. Лев у багатьох культурах уособлював Сонце, небесний вогонь. В астрології сузір’я Лева відноситься до «житла» Сонця.

Як відомо, Сонце є головним персонажем солярних міфів. Сучасні дослідники дійшли висновку, що останні не належать до архаїчних, як вважалося досі. їх відносять до пізніших міфологічних етапів, пов’язуючи з епохою металів, достатньо розвинених технологій, апаратом влади, зростанням ролі царя. Уявлення про Сонце як єдиного бога всесвіту в єгипетській і передньоазійській міфології утверджується в XVI-XV ст. до н. е. В різних культурних традиціях значного поширення в цей час набуває уявлення про Сонце, що пливе священною річкою чи виїжджає на колісниці й об’їздить чотири сторони світу. За єгипетськими міфами творець світу і людей бог Ра пливе небесним Нілом, удень освітлює землю, а ввечері на заході спускається у підземний світ, де бореться зі змієм Апопом і вранці знову підіймається на горизонті. Греко-римська традиція знає двох сонячних богів - Геліоса і Аполлона (Феба). Геліос - бог сонячного світла, який мчить небом на вогненній колісниці, а вночі на заході спускається в море. Аполлон - великий сонцесяйний бог, володар життя і смерті, який убив змія Тифона, котрий уособлював злу темну силу. В слов’ян батьком Сонця є богСварог, який дає життя Сонцю-Дажбогові, опікуну денного світла й людської долі. В народних уявленнях Сонце - око, лице, слово Боже. В українському фольклорі Сонце на ніч опускається під землю або в море й освічує потойбічний світ.

У Терношорському культовому комплексі нечисленні круги і кола висічені з каменю чи на камені фіксують ймовірно зростаючу роль бога неба - Сонця поруч з домінуючим архаїчним культом Великої Матері, з функціональними ознаками, властивими Артеміді чи Деметрі. За кругом на висоті приблизно чотирьох метрів у скелях виявлено триметрової довжини природну печеру трапецеподібної форми (нижня основа - 1 м, верхня -1,5 м, висота - 1,5 м). Знизу печеру побачити важко, її вхід закриває великий камінь. Від печери існує прохід на вершину круга-«голови». Долівка печери сьогодні покрита дерев’яним настилом (світлина 8).

pechereyrtertefsd

planrererwerw

1. Камінь біля круга. 2. Кам’яний круг. 3. Печера над кругом. 4. Стопа.
5. Фалічний камінь. 6. Прохід між скелями на північному боці комплексу.
7. Камінь у вигляді голови змія. 8. Камінь з плоскою чашею і зооморфним
зображенням. 9-10. Прохід між каменями до статуї. 11. Антропоморфна
фіґура. 12. Камінь у вигляді собаки. 13. Чашний камінь і рівчаки. 14. Камінь
із зображенням кола, стопи і зооморфної істоти. 15. Камінь у вигляді
голови бика. 16. Личина. 17. Голова орла. 18. Жертовна яма, що з’єднує
вершину скелі з проходом на північному боці комплексу. 19-20. Чашні камені і рівчаки.

 ФАЛІЧНИЙ КАМІНЬ І ХТОНІЧНИЙ ЯЩУР

Ліворуч від круга із західного боку від каменів починається вузька алея, що веде круто вгору до другого рівня. Алея заповнена уламками скель. З обох боків уздовж алеї нависають камені дивної форми. Один з них, що лежить посередині, нагадує вирізану з каменю стопу завдовжки метр, завширшки 60 см, спрямовану в напрямку руху (світлина 9). Вона започатковує пам’ятки другого рівня, що охоплює наступних 10 метрів висоти.

stopa43423

Через кілька метрів угору ліворуч від алеї знаходиться фалічний камінь. Дві з чотирьох його сторін - червоного кольору. Загальна висота каменя -1,8 м. Передня частина, яка сягає метра, виділена з масиву. Вершина каменя характерно окреслена прорізаними двосантиметровими горизонтальними лініями, що утворюють коло. З боків каменя вниз сходять прямі вертикальні прорізи (світлина 10, рисунок 2).

faloskaldasdb

В Карпатах збереглися кам’яні фалічні ідоли. Влітку 2006 р. етнографічно-археологічна експедиція виявила їх чотири. Два з них розташовані неподалік Терношорських каменів. У народі деякі з фалічних каменів називають чортовими пальцями, цаповим камінням. У багатьох стародавніх народів вертикально поставлені кам’яні стовпи (менгіри, обеліски) мали фалічний символ, що об’єднував небо і землю (фалос Урана), уособлював животворну силу, плодючість, розмноження. Віра в плодоносні можливості сакральних каменів-менгірів (від бретонських слів - men - «камінь», hir - «довгий») побутувала серед європейських селян ще в XIX ст. У Франції жінки, які хотіли мати дітей, терлися об камінь.Академік Б. Рибаков, посилаючись на «Слово святого Григорія» (поч. XII ст.), науково довів існування у східних слов’ян культу небесного бога Рода, творця життя, який кидає на землю «груди» - дощ, від якого народжуються діти, відроджується земля. Вчений наводить чимало прикладів з етнографії, які свідчать про «віру в універсальну плодоносну силу дощу як стосовно землі, так і стосовно жінок». Бога Рода зображали чотириликим у вигляді фалічного ідола. Його символом був бик, стороною світу - південь. Він надавав життєву силу своїй дружині Землі у вигляді дощу. В широко відомих міфах про священний шлюб неба і землі через дощ відроджувались земля, люди і звірі. Ці уявлення втілені в ритуалах календарного циклу, в тому числі традиції обливання дівчат, що персоніфікують землю, дружину громовержця і досі побутують у Карпатах.

За кілька метрів угору від фалічного каменя, на північній стороні мегалітичного комплексу в напрямку захід-схід - вузький (50 см) двадцятиметровий темний прохід між двома високими скелями. На його загалом рівних стінках подекуди видно сліди невеликих сколів, округлих або ж продовгуватих видовбів (світлина 11). При вході на верхньому камені скельного коридору вибито петрогліф. Його контури нагадують продовгувату личинуПрохід у міфології, символіці пов’язаний з переходом від реального світу в трансцендентний, матеріального - в духовний, буденного - в священний, живих - до мертвих. Прохід, ворота, міст часто символізують вихід на духовному рівні, за рамки часу і простору, дня і ночі, вони уособлюють зміни і трансформації.

prohiddorerwer

Наявність на північному боці скельного масиву довгого темного проходу є важливим складником міфологічної системи Терношорського святилища, зокрема тієї її частини, де мова йде про сходження бога неба - Сонця на заході в підземний світ, його
боротьбу з хтонічною істотою у вигляді змія і перемогу над ним. Двометровий камінь у вигляді голови такого змія розміщений одразу при виході зі скельної щілини. На голові впокореного змія-ящера виділено привідкриту пащу й окреслено ліве око. Над змієм нависає скеля гігантських розмірів, яка сильно обпалена вогнем (світлина 12, рисунок3).

Змій - ящір - дракон - смок як контраверсійний міфологічний персонаж дуже поширений у Карпатах. Його різноманітні зображення вибито на каменях, а гігантські кам’яні статуї досі стоять у горах. Цій темі буде присвячена спеціальна розвідка. Доречно тільки згадати, що відомий дослідник галицької старовини А. Шнайдер у своїх краєзнавчих записках відзначав, що біля гори Ігрець в урочищі Волосянка «відкопано великий камінь, який має подобу Смока» (Дракона-М. К.).

gologvadksasa55

АНТРОПОМОРФНА ФІҐУРА

На відстані 10-ти метрів від виходу зі скельної щілини розташований округлий напівпротятий камінь заввишки понад 2 м (світлина 13, рисунок 4). Його передня частина має загострену видовжену в східному напрямку форму, що нагадує голову антропозооморфної істоти (світлина 14, рисунок 5). На краю зрізаної з продовгуватою зливною виїмкою поверхні каменя видовбано плоскодонну (2 см) круглу чашоподібну виїмку (діаметр - 10 см) (світлина 15). Поруч - кілька менших чашоподібних виїмок, а також затерті контури лінійно-геометричних фігур. На задній стороні каменя висічено лінійно-кутову композицію. Решіткові орнаментальні сюжети виявлено на сусідньому камені.

Untitled-protya1

risunok4

svitl14

rusiunok5

Третій рівень починається проходом між двома мегалітами в східній частині пам’ятки (світлина 16, рисунок 6). Він охоплює весь верхній ярус культових каменів і становить до 15-ти метрів висоти. Камінь праворуч обтесаний під фіґуру зооморфа (світлина 17, рисунок 7). На лівій стороні - гігантських розмірів камінь зі скошеною гладкою поверхнею, на якій проступають кутові й лінійно-продовгуваті зображення.

risunok66

risunok17

risunok8

Рухаючись по спіралі вгору, стежка знову виводить на південний бік комплексу до підніжжя грубо витесаної зі скель гігантської кам’яної антропоморфної статуї у вигляді вагітної жінки (світлина 18,19, рисунок 8,9). її загальна висота - понад 10 метрів, з них - 2,4 м становить голова. Ширина фіґури посередині сягає трьох метрів, однак різко звужується до підніжжя. Її основа лежить на поперечному чотириметровому продовгуватому постаменті, який має незначний нахил. Незважаючи на загальний схематизм жіночої фіґури, у неї чітко окреслені груди, спина, права рука, розташована між грудьми і животом (світлина 20). Останній шляхом сколу нижньої частини характерно піднятий і загострений, зверху має ромбоподібну форму. Його передня частина прикрита вертикальним продовгуватим фраґментом. На правій стороні - зображення хреста. Ліва рука вище ліктя відкололась, однак на плечі видно знак, що нагадує букву Т. Голова статуї розміщена на висіченій з моноліту «шиї»-постаменті, що переходить спереду в чотирикутної форми нашийну «прикрасу» (світлина 21 рисунок 10). В основі голова має 1,5 м ширини і стоїть на трьох ніжках-опорах.Видовбані дві наскрізні ніші, які утворюють опори, мають округлу форму і розміщені перпендикулярно одна до одної. Ширина однієї з них - 25 см відповідає  висоті. Друга - ширша і вища (світлина 22, 23, рисунок 11).

babatermo1

babatermo2

babatermo3

babatermo4

babatermo5

Голова, яка є вершиною всього мегалітичного комплексу, дуже пошкоджена ерозією. Вона не має чітких рис обличчя, а радше його стилізовану форму. Водночас голова має своєрідно окреслені чотири сторони - лики відповідно до сторін світу (світлини 24, 25, 26, рисунок 12). Найбільше пошкоджена східна сторона голови. На південній - дві виїмки, що нагадують очі. Західна сторона подібна до голови з продовгуватою тіарою. На ній чітко простежуються контури носа, Х-подібний хрест, круг з промінням, горизонтальні лінії. Подібний тип голови виявлено на іншій мегалітичній пам’ятці, розташованій неподалік від Терношорських каменів. Північний бік нагадує підняту до неба голову з широко відкритим ротом. Комп’ютерне обстеження дало змогу на північній стороні виявити чіткі сліди прямих вертикальних і горизонтальних прорізів.

vuimka4343

shema4342

svitluna25

gologsjema

Майже не викликає сумніву, що фіґура була витесана на місці зі скельного масиву. Це значно полегшувало завдання, не потребувало великих зусиль. За таким принципом діють і сучасні скульптори, максимально використовуючи природні особливості каменя. З головою статуї складніше. Вона міститься на спеціально виділеному рівному постаменті. Немає однозначної відповіді щодо призначення трьох ніжок-опор, на яких стоїть голова. Їх висічення могло допомогти при переміщенні голови, надавало їй стійкості й ґраційності. Однак це утруднювало її встановлення на максимально обмеженій площі постаменту. Зміщення ніжок-опор на 5-10 см убік неминуче привело б до падіння масивного багатотонного каменя. Якщо голову поставили, то виникає питання про технологію реалізації цього непростого і для наших днів завдання. Отже, ймовірно, камінь залишався на місці або був дуже близько і стародавнім скульпторам залишалось лише надати їй відповідної форми, видовбати в основі голови напівовальні ніші-прогалини.

Статуя загалом чітко зорієнтована на схід з нахилом назад. За підрахунками декана факультету математики та інформатики Прикарпатського національного університету, кандидата фізико-математичних наук, доцента В. Пилипіва вага голови сягає 8-ми тонн, а фіґури загалом - більше 100 тонн. Артефактний характер статуї підтверджується пропорційністю й пластичністю її антропоморфних форм.

Із західної сторони, на відстані метра фіґуру прикриває нагромадження рівно обтесаних по вертикалі скель. На внутрішній стороні однієї з них видряпано зображення пірамідальної форми (світлина 27). З південної сторони чотириметрового проходу між статуєю і скелею при вході розташований камінь, що нагадує собаку, який лежить з виділеною головою, очима, носом (світлина 28).

pyramidalne

sobakasdfsd

Традиція висікання кам’яних ідолів губиться в доісторичних часах. Їх знаходять у різних реґіонах Європи й Азії. Здавна вони відомі й на Прикарпатті. Арабський науковець і мандрівник Хет. Гасан-Аль-ібн Гусейн Масуді в своїй праці «Промивальні золота і копальні коштовних металів, або Золоті луги», описуючи святилище в Карпатах, вказує на наявність великих кам’яних ідолів, а також зображення на каменях людей і тварин.

Сьогодні маємо відомості про дев’ять кам’яних фіґур, що свого часу були виявлені на території теперішньої Івано-Франківської області. Більшість з них містилася в рівнинній частині краю, зокрема в Рогатинському повіті - чотири, в Городенківському - два, в Тлумацькому, Калуському, Коломийському - по одному. Деяким з них присвячені наукові розвідки авторів кінця XIX- початку XX століть. У наш час дослідження на цю тему здійснив М. Бандрівський у своїй праці «Сварожі лики». Галицькі археологи XIXст. А. Кіркор, А.Грушецький, А. Шнайдер та інші, які обстежували деякі культові камені, акцентують на максимальному схематизмі зображувальних фіґур, відзначають, що всі вони містилися на горах, пагорбах чи курганах. Зокрема, біля села Хотимира (тепер Тлумацького району) кам’яна статуя стояла на скелястій вершині гори Дівка і являла собою кам’яний стовп з ледве помітними ознаками дівчини. Біля ідола містилося урочище Ігрище, городище, гора Триголоватка і Лиса Гора. Археологи відносили пам’ятку до неоліту - початку бронзового віку.

На відміну від рівнинної, гірська частина краю й досі залишається маловивченою, свідченням чого є Терношорський ідол. Попередній семантичний аналіз міфологічного образу жінки - Великої Богині наводить на думку, що вона, ймовірно, є однією з центральних ланок у системі образів-символів Терношорського святилища. Пошук ядра в типологічному розмаїтті міфологічних сюжетів виводить на архетип жіночої істоти, уособлення Великої Матері, втілення зміни поколінь, подолання влади часу, безсмертя.

Як доводять науковці, образ Великої Матері існував ще в неоліті. Відомий український дослідник космогонії стародавнього суспільства В. Даниленко відзначав, що в західноанатолійських енеолітичних пам’ятках Чатал - Гуюка і Хаджилара домінують зображення зрілих жінок, які сидять або стоять і тримають руки на животі. Семантично близькими до них є стилізовані зображення жінок з руками біля грудей у буго-дністровській культурі на її пізньому етапі (IV тис. до н. е.). Фіґурки з яскраво вираженими жіночими рисами були поширені в трипільській культурі (IV—III тис. до н. е.).

venera54534

y 4485b9a6

Жіночі статуетки Богинь-Рожаниць, Трипільська культура

У функціональному значенні терношорських образів мова швидше йде про божество, близьке до Артеміди, покровительки худоби, молоді, дітей і плодючості. Для гірського населення краю, яке більше займалося скотарством, цей образ був близьким. Стародавні землероби віддавали перевагу божеству, що мало ознаки Деметри, покровительки родючості землі. Еволюція космогонічних уявлень відбувалася в руслі усвідомлення залежності земних процесів від небесних, що знайшло відображення в уявленнях про небо-сонце і землю як космічного бика і корову. Образи жінки-землі-корови, а також неба-сонця-бика втілились у багатьох археологічних культурах Південно-Східної Європи. Багатство символів неба і землі (дракон, змія, орел, черепаха, круг, коло, ромб, хрест, трикутник тощо) символізували чоловічу і жіночу основи. В слов’янському пантеоні близькою до Артеміди, а радше до Деметри була Мокош. Російський дослідник В. Чудінов на основі епіграфічних досліджень доводить, що Мокош була найстародавнішою і найважливішою богинею слов’ян. її функціональний зміст був пов’язаний з полем, худобою, землеробством, родючістю. Вона виступала покровителькою кохання, юнаків і дівчат. Конкретна культурна і часова атрибутація Терношорської Артеміди - Мокош передчасна з огляду на необхідність подальшого комплексного дослідження, в першу чергу археологічного, петрогліфічного, етнографічного і фольклорного.

Зважаючи на останнє, слід зазначити, що в навколишніх селах біля Терношорського святилища побутує леґенда про велетнів з передпотопних часів. Рідкісним її різновидом є леґенда, записана в селі Яворові, що біля Снідавки, про дівчину-велета, яка принесла на долоні матері трьох людей і волів, котрі орали землю. Відповідь матері, що такі малі люди будуть після велетнів (навіть 12 чоловік разом молотитимуть у печі), має есхатологічний зміст і відображає уявлення стародавнього населення краю про поступову фізичну і морально-культурну деґрадацію людей перед кінцем світу.

ЧАШНІ КАМЕНІ, СИМВОЛИ І ЗООМОРФНІ ОБРАЗИ

Дещо нижче, неподалік від статуї, з південної сторони, розташований ряд відокремлених фігурних, з горизонтальною поверхнею, каменів з чіткими слідами обробки. На одному з них вибито округлу чашоподібну виїмку діаметром 10 см, завглибшки 5,5 см. Від неї у північно-західному напрямку прорізані дві лінії під кутом 70° одна до одної. Поруч вибито півтораметрового діаметра овал зі зливними рівчаками (світлина 29, рисунок 13). До статуї і фігурних каменів прилягає похила кам’яна площадка, покрита численними рівчаками, що сходять донизу. Вона могла служити вівтарною частиною святилища (світлина ЗО).

chasha13

rivchaky44

На відстані п’яти метрів від фіґури на південний захід розташований триметрової висоти камінь у вигляді голови зооморфної істоти, найвірогідніше змія-ящера, нахиленої до скелі (світлина 31, рисунок 14). Його двометрова основа стоїть на кам’яному узвишші під кутом 40°. З південного боку камінь має овальну форму, а посередині, на висоті 1,5 м вибито круг діаметром 0,8 м з невеликим колом у центрі, що є загальнопоширеним символом неба, Сонця (світлина 32, рисунок 15). На західній стороні каменя методом контурного рельєфу вирізана червоного кольору права стопа завдовжки 1,7 м, завширшки понад 60 см, спрямована на північ у напрямку руху. Подекуди стопа виділена з масиву на 4 см (світлина 33, рисунок 16).

jaschur32312

krugnakamenu

stoiopadsd

Камені-слідовики - достатньо поширене явище в Карпатах. Рідше вони трапляються у рівнинній частині краю. Впродовж літа-осені 2006 року виявлено 14 каменів із зображенням людської стопи. Більша частина з них - природного походження. При цьому слід зазначити, що культові камені, в тому числі й слідовики, загалом є природними об’єктами. Вони можуть мати мінімальні сліди людської діяльності. Інколи об’єктом поклоніння були камені, які взагалі не мали будь-яких зображень. Греки, араби і кельти поклонялися саме необтесаним каменям. У Торі йде мова проте, що вівтар слід будувати з необтесаного каменю, який вважався першоматерією (prima materia). Священною могла бути і місцевість, де містився камінь. Скеля, камінь, гора, джерело, гай, дерево - всі ці поняття символічно взаємозв’язані й могли уособлювати космос в усій його повноті. Всі ці природні історико-культурні об’єкти становлять особливий інтерес для релігієзнавців і етнографів. Місцева леґендарна традиція іноді вирізняє камені-слідовики з позитивною чи неґативною енергетикою. Часто їх пов’язують з О. Довбушем, святими або з нечистою силою. При цьому важливо, яка просторова орієнтація стопи, ліва вона чи права, розміщена на горизонтальній чи вертикальній поверхні каменя, заглиблена чи випукла.

На Терношорських каменях, як уже зазначалось, є кілька зображень стопи, розміщених горизонтально і вертикально. Найбільша з них, права стопа, розміщена на третьому рівні, висічена на вертикальній поверхні каменя, що вказує не так на її цілительні функції, як радше на культові.

В релігієзнавчому аспекті камені-слідовики символізували надприродну силу, божество. Стопа чи рука виступала символом її присутності. Слід на камені в міфологічній свідомості ніс у собі інформацію і характеристику цілого об’єкта, а в ритуальній практиці
виступав як символ або його заміна. Призначення каменів-слідовиків могло бути і поліфункціональним. Серед науковців немає єдиної думки стосовно культової належності слідовиків. Одні пов’язують їх з дослов’янським пантеоном богів, інші - з Перуном, Велесом. Уже згадуваний російський дослідник В. Чудінов називає стопи печаткою Велеса - хтонічного бога худоби, мисливців, ночі, що зображався у вигляді змія, ворона, вовка. Ймовірно, що камені-слідовики протягом віків не належали якомусь одному конкретному культові, а входили до різних систем вірувань, аж до християнства включно.

Продовження ТУТ.

Хочете отримувати актуальні туристичні новини в месенджер?
Підписуйтеся на наш канал Telegram або Viber!

Коментарі

Залишити коментар

Код