До історії катакомб Одеси.

Якщо підняти Одесу, то під низом ми побачимо численні ходи на кілька тисяч кілометрів, які будуть радше нагадувати ходи великого мурашнику, ніж сліди розумної людської діяльності. У цих ходах, проводили свої обряди масони, проводили свої «схеми» контрабандисти і ховались від світла, чекаючи на ніч – злочинці. Тут ховались ті, хто шукав прихистку від того, хто правив нагорі.

Поговоримо про таку систему підземних ходів, або ж, як ми визначились – «катакомби» в Одесі. Точно, не відомо, якою є довжина катакомб, але існують різні дані, у яких йдеться про довжину від 1,7 до 2,5 тис. кілометрів.

Коли вони з’явились, точно невідомо, але спочатку, вони мали природнє походження. Це карстові печерами, які утворились через довгу роботу моря. У цих печерах знаходять як рештки найдавніших тварин, так і кістки з залишками людської діяльності.

На тому місці завжди розташовувались маленькі поселення, які використовували черепашник, для своїх потреб. Після приєднання цієї території до Російської імперії і «історії з апельсинами» розпочинається розвиток міста. Це все призвело до ще більшого розширення катакомб, але справжній «бум» відбувся в 30-х роках 19 століття, оскільки, черепашник – досить дешевий у використанні, і простий в обробці.

Але, вже за 30 років, у місті, розпочались проблеми. По-перше, через просідання ґрунту, що викликало, численні тріщини на будинках. По-друге, ці ходи стали ідеальним місцем для контрабандистів і для інших волоцюг.

Також, у цих ходах, почали ховатись різноманітні релігійні секти, серед них, і таємничі масони. У 1822 році, російський імператор Олександр І заборонив будь-яку діяльність масонів на теренах імперії. Тож ці катакомби стали чудовим місцем для проведення масонами своїх обрядів. Серед таких місць, можна назвати будинки по Нахімовському провулку чи по вулиці Преображенській, зведені архітектором-масоном Гартвігом.

Під час буремних подій 1917-21 рр., катакомби, теж слугували чудовим місцем для різних злочинців і шахраїв різноманітного ґатунку. Ця ситуація зберігалась ще довгий час після приходу радянської влади.

У 1928 році, були спроби провести дослідження катакомб і з’явився перший, фрагментарний план цього підземного міста.

Під час радянсько-німецької війни Одеські катакомби слугували укриттям для радянських партизанів, зокрема для загону В. О. Молодцова і для місцевого населення.

Крім того, продовжувався й далі, видобуток каменю, але вже далі від міста.

У 1965 році, з’явився клуб «Пошук», який займається дослідження підземних тунелів, і збирає різні знахідки і нещодавно святкував своє 50-ти річчя.

На початку ХХІ ст. видобуток вапняку продовжується в шахтах, розташованих у Дофіновці, Булдинці, Фоминій балці. Таким чином, довжина Одеських катакомб зростає і сьогодні.

Сьогодні, було знайдено численні малюнки, які були зроблені як гірниками, чи їх мешканцями, так і сучасними туристами.

Глибина ходів сягає від 4 до 35 м. Найвищі — зал «Сергія Березового» і галерея «Пасаж» — до 5 м.

Людська уява, додала цьому місцю більше привабливості і таємничості, створивши різноманітні легенди. Скоріш за все, гірники, які працювали у каменоломнях, створили бога Бута (назва від шматків каменю), який був володарем підземного світу. Забирати щось не можна, не залишивши натомість щось своє взамін.

Уяву ж мисливців за скарбами збуджує легенда про «Золотий корабель». Існує декілька варіантів цієї легенди. У одному з них, йдеться про капітана, який перед тим, як піти на Другу Світову війну, заховав у катакомбах свій скарб, золотий корабель, але не повернувся з нього. У другому, ми маємо капітана, який допомагав рятувати потерпілих з «Титаніку», за що отримав золоту модель корабля.

І як завжди, на будь-якому місці, де були масони, існують легенди про їх скарби.

Не зважаючи на те, що ніхто ще не похвалився тим, що знає секрет «золотого корабля» інші знахідки теж вражають здебільшого це наслідок діяльності одеських контрабандистів – різноманітні гроші, коробки, тощо.

На сьогодні, це все ще загадкове місце, яке все так само виконує свої функції. Нещодавно, була внесена пропозиція внести дані печери в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Також було прийнято рішення про їх входження до Державного реєстру культурної спадщини.

Але, самому відвідувати ці катакомби небезпечно. Зважаючи на їх протяжність і на відсутність чіткого плану, краще долучитись до якоїсь екскурсії.