Уперше вулкан проявив себе у 1977 році після землетрусу в горах Вранча в Румунії. Тоді на конусоподібному пагорбі діаметром близько 50 м. з’явилися перші кратери, з яких вихлюпувалися рідина, грязі та газ. З тих пір вулкан “дихає” через десятки менш активних міні-кратерів. Водночас наявні на території Старунського вулкана озокерит, гарячі грязі, воду високої мінералізації володіють цінними лікувальними властивостями.

Науковці, як завжди, мають декілька точок зору на причини виникнення цього геологічного дива. За однією з гіпотез, вулкан утворився на так званій антиклінальній складці, тобто випуклій структурі, яка має кілька розломів земної кори. І завдяки певним фізико-хімічним процесам, що проходять на глибині 600-1000 метрів, відбуваються виверження грязей, мінеральної води, розсолів, тут утворюються сполуки свинцю, цинку, є прояви новітньої тектоніки, молодих рухів земної кори. За перших сім років ця територія піднялася на один метр. На думку вчених, маємо наочний геологічний музей, природну лабораторію процесів сучасного мінералоутворення. Хоча вулкан — не єдине і не перше місцеве диво. Перше було зафіксоване 1907 року, коли німецькі дослідники виявили забальзамований труп мамонта. Він напрочуд добре зберігся в озокеритних пластах. Настільки, що в шлунку тварини навіть знайшли трав’янисті рослини, які він спожив перед тим, як фатально потрапив в озокеритну пастку. Вчені тоді отримали воістину розкішний подарунок.

У 1929 році вже поляки витягли з колишньої озокеритної копальні волохатого, теж добре збереженого, носорога. Вік цієї знахідки становив 24 тисячі років. Витягали зі старунських «запасів» давніх оленів і дрібніших тварин. А мамонт і волохатий носоріг досі зберігаються у музеї Краківського університету і Львівському природничому. Тим часом дослідники вивчають місцевість, сподіваючись зокрема знайти зони, у яких могли б зберегтися цікаві палеонтологічні екземпляри.

Старунські землі загалом багаті на природні копалини. Окрім озокериту, мінеральних вод, калійної солі, тут давно видобувають нафту. Ще й зараз на довколишніх гірських схилах розташовані понад два десятки нафтових вишок, навіть нафтові потічки не така вже й рідкість. Горить тут і «дійсно вічний вогонь» — ще з двадцятих років минулого століття. Палає день і ніч на місці старої бурової «Надія», освітлюючи правічні загадкові землі із залишками колишніх видобувалень. Колись у Старуні вирувало життя: здіймалися двоповерхові будівлі, рипіли і двигтіли механізми, витягаючи на поверхню «чорне золото».

На території села знайдено 17 давніх людських поселень VII-V тисячоліть до нашої ери, фрагменти кераміки та кам’яні вироби. На думку вчених, саме наявність сировини для виготовлення знарядь праці, сприятливий клімат, водні ресурси, багата фауна і рослинність привабили давню людину у цю місцевість.

У с. Старуня знаходиться соляна криниця, глибина її сягає приблизно 20 метрів, а концентрація солі у воді складає 70 відсотків. В такому середовищі ніщо не виживе. Колись сюди за сіллю їздили з усіх довколишніх сіл. Тепер криниця трохи розлилася, її цілком можна перетворити на озеро чи декілька озер і мати під боком соляні лікувальні та оздоровчі озера. Розповідь про село буде неповною, якщо не згадати, що, за однією з версій істориків, саме у Старуні опришки Олекси Довбуша заховали скарби, здобуті у Богородчанському замку.