25 вересня учасник експедиції "Арка Карпат" через усі Карпати — від Румунії до Словаччини — іванофранківець Богдан Ославський прийшов у Братиславу — останнє місто маршруту. Увесь гірський шлях завдовжки 2 300 км мандрівник здолав за 97 днів, пише інтернет-видання "Компас-тур" із посиланням на Суспільне.

Про особливості соло-подорожі, те, чим різняться Карпати у різних країнах, чому варто остерігатися пастуших собак в Румунії і чого в горах бракувало найбільше, мандрівник розповів кореспондентові Суспільного.

"Я пройшов Карпати ниткою одного маршруту і побачив, як вони змінюються. Найбільш важливо і цікаво було пройти їх з однієї точки в іншу, побачити, які вони. І як це взагалі — зміряти ногами цей шлях. Мені було цікаво побачити Карпати як щось одне", — Богдан Ославський.

"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Анни Ільченко

25 вересня учасник експедиції "Арка Карпат" через усі Карпати — від Румунії до Словаччини — іванофранківець Богдан Ославський прийшов у Братиславу

Ти приїхав в Івано-Франківськ 27 вересня. Що відчував одразу після повернення додому: радість, бо повернувся, чи сум, бо подорож скінчилася?

— Десь посередині. Я б сказав, що ні те, ні те. Порожнеча — точніше слово. Я прийшов, видихнув, мені добре, я можу відпочити, але так, є якась порожнеча. Ти до кінця не розумієш, чим тобі зайнятися, хоча є робота, яка дуже чекає. У мандрівці в тебе — режим. Ти ідеш, ідеш, ідеш, маєш пройти стільки-то кілометрів, поїсти, відпочити, помитися, випратися. А зараз — просто вдома, і ти не знаєш, що робити.

Чого найбільше бракувало під час подорожі?

— Коли ти собі вдома живеш, тебе не сильно турбує погода: штормить то штормить, дощі то дощі. Але коли ти в горах, особливо перші кілька тижнів, ти відчуваєш залежність від умов. Це, може, єдине чого бракувало від цивілізації — незалежність від природи, відчуття безпеки, яке в тебе вдома є. Але це не надто сильна потреба. А що було головне і найсильніше, я ще тоді для себе зрозумів, чого по-справжньому бракувало — зустрітися з близькими людьми.

Спочатку — це було так солодко, як думати про заборонений плід. Ти розумієш, що ти ще швидко ні з ким не зустрінешся, і про це думати — з одного боку, ніби роз'ятрювати рану, а з іншого — дуже солодко. І, коли важко, коли ти сам, далеко в горах, ти давно не бачив людей, то ці речі відчуваються сильніше, і ти набагато більше розумієш, як ти любиш близьких людей, як вони тобі потрібні, наскільки вони для тебе важливі.
"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Коли й чому ви з Арчі вирішили розділитися?

— Ми стартували з Арчі — іншим учасником експедиції. Орієнтовно у центральній Румунії ми розійшлися — це було водночас заплановано і незаплановано. З одного боку ми вирушили, як одна експедиція, і мали разом прийти до Братислави. Але ми розуміли, що це — дуже довга подорож, що нас є двоє людей, ми дуже часто будемо лише удвох, бо є великі, справді безлюдні переходи. І ми вирушили з двома наметами, двома "кухнями", кожен укомплектував харчі, як сам хотів. Це означало, що якби що, щось зі здоров'ям, то кожен із нас є незалежним. Також, якщо ми трохи "дістанемо" один одного і захочемо піти окремо, то ми без проблем можемо розділитися. То був аварійний варіант, але якось так і сталося.

Що іще пішло не за планом?

— Щодо подорожі, то я йшов класичним маршрутом без якихось радикальних відступів. Не за планом пішло харчування. У нас була класна сушена, сублімована їжа, грамотно прораховане меню. Ми мали м'ясо, горіхи, каші, солодощі, сухофрукти. Але через два-три тижні, я зрозумів, що мені потрібно їсти більше і більше. Ти з'їв і хочеш ще, з'їв і хочеш ще.
"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Згодом я так усе переплановував, аби частіше перетинати села, де можна купити харчі. Максимально наїдався фруктами, пив кефір і йогурти. Завжди добирав із собою м'яса і дуже багато печива. Мені взагалі дуже добре "заходили" різні печенька і якраз ними я дуже-дуже "добирався". Словом, дорогою довелося переосмислити, скільки ти всього їси і їси все більше. Я повернувся додому і майже не схуд. В якийсь момент "Арка Карпат" для мене перетворилася на гастротур.

Як проходив твій типовий день?

— Ти прокидаєшся о пів на шосту, о шостій або о сьомій. Вилазиш зі спальника, спаковуєш його, витягуєш голову з намету. З намету я вилазив не швидко, частіше вдягався всередині, бо на дворі ще доволі прохолодно, роса. Далі, коли вже виліз, ставиш пальник, їжу, воду — все там є біля тебе. В тамбурі або неподалік готуєш їсти, а тим часом збираєш інше спорядження. Коли поїв, о восьмій або о пів на дев'яту вирушаєш. Ти собі йдеш поволі, а за годину-дві набираєш темп.

В оцьому "йдеш", насправді, — дуже багато. І якщо говорити про те, як проходить день, — ти йдеш. Часом відпочиваєш. Якщо погіршувалася погода, то через те, що треба було рухатися, я дуже швидко їв. Поставив рюкзак, дістав пальник, казанок, воду, все швиденько накрутив, запарив. Поки воно запарюється, все, що вже можна закинути в рюкзак — закинув. З'їв. Якщо маєш воду — сполоснув миску, якщо ні — витер травою, закинув у рюкзак і погнав далі.
"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Увечері ти приходиш кудись, де плануєш ночувати, або де не мав плану ночувати, але вже доведеться. Розкладаєш намет і відпочиваєш. Тобі хочеться посидіти, подивитися на небо, на гори, на зірки, просто полежати. Бувало, що вночі майже не спав, коли всю ніч — буря. Гримить, блискає, дощ тарабанить по тенту.

Яку відстань долав в середньому за день?

— 25-40 кілометрів.

Погода не розчарувала?

— Погода була, як на замовлення. При тому, що були гради, зливи, бурі. Але воно якось полило, поштормило, минуло. А ще спочатку у Південній і Центральній Румунії наприкінці червня, у липні було страшенно спекотно.
"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Лише десь в кінці серпня-на початку вересня, коли зайшов у Словаччину і далі йшов Польсько-Словацьким кордоном, то там кілька днів просто лило. Дощ, злива, мжичка, мряка, злива, дощ. Ти навіть хмар над собою не бачиш, просто сірість, з якої ллє. Земля набрала дуже багато води, ти йдеш болотом, намагаєшся знайти клаптик твердої землі під намет.

Чи часто користувався Інтернетом?

— Загалом я йшов без Інтернету. Мережею користувався тільки там, де була цивілізація, плюс-мінус раз у десять днів — це був запланований відпочинок. Тобто Інтернету практично не було і телефонного зв'язку теж.

У Словаччині купив собі місцеву "сімку" і більш-менш був на зв'язку. Де ближче до села — там ловило, там міг довше переписуватися з людьми. Телефон використовував переважно як навігатор, але й слухав багато аудіокнижок.

Які моменти мандрівки вважаєш найважчими?

— Бувало, йдеш і вітер з ніг збиває. Мокро, холодно, пальці німіють, страшно дує, а ти тим камінням пробираєшся, лізеш. Але найважче — коли підвертаєш ногу і не дуже можеш іти, нога пухне. У мене таке ставалося тричі. Три рази нога боліла і йти було дуже складно. Одного разу на початку в Румунії. Але я йшов, йшов і нога віджила. Вдруге я не пам'ятаю де, здається, на Боржаві. Ледве шкандибав. Після того я щодня почав проводити руханки, розтяжки, бо зрозумів, що це — біда. Третій раз — це десь за тиждень до Братислави.

Як часто перетинався з людьми під час подорожі?

— Я не скажу, що з кимось дуже спілкувався. Хіба кількома словами міг перекинутися. Але в Румунії я зустрівся з трьома поляками, які теж проходили "Арку Карпат". Ми часто з ними перетиналися дорогою, навіть в один день прийшли у Братиславу.
"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Ще у Східній Словаччині було "прикольне" відчуття. Спочатку ти пробуєш говорити англійською, а тобі кажуть, що можна польською, ти кажеш польською. А потім тебе питають: "Ти звідки?". Я відповідаю, що з України. Вони: "А чому українською не говориш?". Вони, виявляється, українську розуміють найкраще, розуміють прекрасно. Це було так "прикольно" — за кордоном говорити своєю мовою.

Зустрічав в Румунії одного хлопця з Нової Зеландії, який теж ішов "Арку", але із Братислави до Оршо. І я йому співчував, бо я вже йшов до легшої частини шляху, а він — навпаки. Він був такий, як з кіно: бородатий, обдертий, не скажеш, що легкохід, бо він мав дуже специфічний вигляд. На ньому був здоровенний рюкзак, на якого начепив багато всякого "барахла", якихось компасів напівсувенірних. З якимось патиком замість трекінгових палиць. Він запитував мене про ведмедів і собак.

Коли ти йдеш таким маршрутом, тобі чомусь трапляються люди, які хто-зна звідки і які теж плентаються дуже далеко. Раніше, коли виходив десь на два дні в наші Карпати, тоді чомусь такі люди не траплялися.

Чи трапилася з тобою під час мандрівки якась смішна історія?

— Мав один вовняний баф з тоненької "літньої" вовни. Я його любив, бо він тебе менше стискає і, якщо холодно, то він тобі замість шапки. Я загубив його. І цілий вечір я його шукав, перепорпав все в рюкзаку — нема. Вже змирився — ну нема, то нема. Минув день чи два. І я зрозумів, що він — у мене на шиї.

А сумна?

— В Румунії, в той період, коли я був дуже голодний, я зайшов у село, аби добрати їжі. На щастя, там ще в селах є магазини. Під сільськими магазинами завжди є столики, за якими сидять чоловіки, і п'ють. Ще — на Закарпатті у селі був магазин — "Кафетерій". Кажу: "А щось їсти маєте, бо нічого нема в магазині. Якийсь хот-дог, канапка, хоч щось. Нема нічого, а пише "кафетерій". А "кафетерій", каже продавчиня, — то горілка нарозлив. Це — реалія, яка стосується дуже багатьох магазинів. Словом, у Румунії теж, що не магазин, то "кафетерій".
"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

І щось я собі взяв, якийсь шматок ковбаси. Є таке, що запаковую в рюкзак, а щось — просто сідаю на лавочку під магазином і давай все "пакувати" в себе. І тут якийсь пес так жалісно на мене дивиться, а мені так його шкода, що я ледве не плачу, бо пес хоче їсти. Я би пішов в магазин і купив би йому шматок ковбаси. У той момент, коли я був голодний і сам ходив, як звірина, психологічно рухався від їжі до їжі, мені так шкода було того пса. Але я не міг йому дати нічого їсти, бо він, бездомний, міг піти за мною. А це — небезпечно.

В Румунії — багато ведмедів, і, якщо з тобою буде пес, то це — ризик. Пес може дорватися до ведмедя, ти не знаєш його поведінки. Є ризик, що він побачить ведмедя, почне гавкати, розізлить його. А коли зрозуміє, що він дорвався, він побіжить у ноги господаря і тобі — кінець. Врешті якась жінка згодувала тому псові круасан. Він його схопив зубами і побіг за магазин. Я був такий щасливий, що його погудували.

Яких звірів бачив?

— Бачив одного ведмедя, змій, ящірок, лисів. Найбільше бачив оленів, вони часто просто перебігають дороги, стежки. У Словаччині, у мене таке враження, що ними просто "кишіло" — великими, малими.

У Румунії — дуже поширене вівчарство. На багатьох полонинах отару овець і пастуха охороняють пси. Це — п'ять-десять здоровенних псюр, які зазвичай засікають тебе ще здалеку і біжать на тебе. Сильно, страшно, агресивно. Це такий щоденний стрес, з яким ти живеш, тому що це — здоровенні псюри. Як писав один поляк, який проходив через Румунію: "Схрестили ведмедя з кабаном і мають пастушого пса". Вони не те, що здалеку на тебе гавкають, вони так добре гавкають. Ти їх відчуваєш, їхні пащі. Спочатку ми зупинялися, але ця тактика недобре себе показала, бо собаки беруть тебе в коло і гавкають. Якщо це триває довго, то вони просто стоятимуть навколо.
"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Пастухи поводять себе по-різному. Деякі — дуже класно, совісно відганяють собак, переводять тебе через отару. А буває — щось там присвиснув і пішов в інший бік, йому все одно, що десять його алабаїв скачуть на людину. І це — кожного божого дня, бувало — по-декілька разів. Тепер спокійніше почав ставитися до собак в Україні. Якщо тут якийсь пес причепиться дорогою, то їх принаймні не десять.

Ще, коли йдеш Українськими Карпатами, бачиш якусь хатинку: "О, гарна хатинка". Ти йдеш Румунськими Карпатами, якась хатинка в горах — ти думаєш, як її обійти. Тому що з тієї хатинки на тебе вискочать п'ять алабаїв...

Чим відрізняються Карпати в Румунії, Україні, Польщі і Словаччині?

— У Румунії, скажімо, хребти у Південних Карпатах, особливо Фегераш, Пятра Краюлуй, Бучеджі — вони відносно високі — понад 2 000 метрів, деякі — дві з половиною. Доволі скелясті, а Пятра Краюлуй — таки дуже скеляста.
"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Фактично — це скелі, трохи йдеш, трохи лізеш. Вони мають зовсім інший вигляд. Вони — могутніші, суворіші, це — наче не в Карпатах взагалі, щось інше. Вони дуже красиві і зовсім не схожі на гори в Україні.

На переході з Південної у Центральну Румунію гори вже більш схожі на Українські Карпати. Горби з лісами, з вищими зонами лісу, з луками, з жеребом, там теж росуть афини, ожини. Гори — комфортні, мальовничі, переважно не дуже високі, деколи дуже дикі — ні стежки, ні маркера.
"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Вже північніше трапляються високі хребти — 2 000 метрів плюс. Там — дуже красиво, багато озер, води, трохи скелясті, трохи трав'янисті гори. Вони теж зовсім не схожі на українські.

Далі я йшов польсько-словацьким прикордонням, Польщею — через Бескиди і заходив у Словаччину. Польські Бескиди не надто високі і не надто суворі, і не дуже відрізняються від українських. Але коли зайшов у Словаччину, там є такий невеликий невисокий масив Мала Фатра, не схожий не те, що є в Україні. Там — інші обриси і дуже гарно.

Що ближче до Братислави, то гори нижчі, але вони теж класні. Там трапляються гори дуже затишні і мальовничі, із захопливими краєвидами. І навіть на тих невисоких горах — тисяча метрів з копійками — ти відчуваєш себе так, ніби здійнявся на якусь вершину.

Де краще облаштовані туристичні маршрути?

— У румунських горах є точки, улюблені серед туристів, а між ними — великі, практично безлюдні масиви гір. Попри те, що є багато диких місць, переважно вони усі промарковані.

У Румунії є система платних притулків, де ти можеш всередині переночувати, поїсти, помитися, підзарядитися — залежно від умов. Або є просто схрони — або хатинка, де немає нічого, крім, може, печі. Або є куполи, сконструйовані на хребтах, де ти можеш сховатися, переночувати. І це — дуже потрібна річ, бо якщо тебе десь на Фегераші застане буря, то схрон може врятувати.

Круто, що ці схрони трапляються кожні 10, 15, 20 кілометрів — як де — і такі притулки зі зручностями теж є під кожною більш-менш популярною горою. В Україні такого набагато менше. У нас є хати, як-от хата під Грофою, але їх немає як системи, аби можна було постійно на них розраховувати.

Найкраще із цим у Польщі, бо там є розвинена система туристичних притулків навіть у не дуже популярних місцях. Це — солідні кам'яні споруди, часто з електрикою, опаленням, душем, нормальною їдальнею, кухнею. Там можна переночувати орієнтовно за 35-40 злотих всередині, або за 15 злотих розкинути намет на подвір'ї і скористатися душем чи туалетом. Всередині таких ніколи не ночував, двічі потрапляв у трохи інші, але, бувало, часом ночував на подвір'ї.

У Словаччині теж є щось таке, але я не побачив системи і притулки не такі класні, як у Польщі. Але в Словаччині є комерційне житло — тобто хата під певною горою. Але на відміну від польських притулків, там ніч всередині коштує 40-50 євро. Це — доволі дорогі садиби. Є ще такі притулки, де можна сховатися від дощу. Взагалі у Польщі і Словаччині все дуже добре промарковано. Там, де я ходив, переважно були добре протоптані стежки, там — легко.

Як змінювався твій емоційний стан у різні відтинки подорожі?

— На початку було повно ентузіазму, але разом із цим за перші десять днів ти трохи втомлюєшся. Тебе "дістає" те, що дуже спекотно, не завжди є можливість помитися, організм ще не втягнувся. Але через кілька тижнів стало легше — тоді я полюбив це життя. Коли йдеш досить довго, то починаєш відчувати це своїм буднем, ти просто так живеш. І з якогось моменту це життя почало дуже подобатися. Лише моментами надходила "хандра", ближче до кінця, бо ти вже розслаблений, а тобі ще йти і йти. Але насправді круто було до самого кінця.
"Зміряв ногами увесь шлях". Прикарпатець Богдан Ославський про експедицію "Арка Карпат"Богдан Ославський

Що дала тобі ця подорож як мандрівникові?

— Я відкрив для себе, наскільки це круто — подорожувати соло. Ще колись я подумав: "Ого, та я ж навіть сам ніколи в горах в наметі не ночував". А потім, коли так склалося, що ми з Арчі розділилися, я думав, що то може бути якось лячно, але ні. Це було дуже "кайфово".

Я пройшов Карпати ниткою маршруту і побачив, як вони змінюються. Найбільш важливо і цікаво було пройти їх з однієї точки в іншу, побачити, які вони. І як це взагалі — зміряти ногами цей шлях. Мені було цікаво побачити Карпати як щось одне.