Тривалість сплаву – 1 день.

Довжина маршруту – 14км.

Вартість мандрівки – договірна.

  Програма туру

Маршрут розпочинається із села Долина. Згадується село 1443 року в книгах галицького суду. У селі знаходиться Церква Покрови Пресвятої Богородиці, також діє народний Музей скульптора Михайла Бринського. На початку наступного села — Набережне, що на лівому березі, минаємо острівець. Далі ріка повертає вліво, де за селом, на правому березі гарні скельні відслонення.

Через кілька кілометрів — село Сокирчин. Ще далі, зліва впадає потік Бариш, де берег стає дещо пологішим, піднімаючись до села Сновидів. Його мешканці бригадами їздять на сезонні заробітки і відомі далеко за межами Тернопільщини, як професійні будівельники. За селом, на лівому березі Дністра сновидівські селяни видобувають червоний пісковик, який використовується у будівництві, особливо для облицювальних робіт.

Господарі кількох осель Сновидова із задоволенням приймають туристів. Серед місцевих є популярні місця для риболовлі з «павуком».

Далі Дністер робить кілька поворотів глибоким мальовничим каньйоном, який аж дух перехоплює, і наближається до села Возилів. Воно розташувалося на березі ріки і тягнеться на кілька кілометрів вгору. У нижній, давнішій, частині села подекуди можна зустріти приклади автентичної архітектури Подністров'я.

Поблизу села знайдено бронзові знаряддя праці доби ранньої бронзи (3 тис. до н. е.), поселення і могильник на рубежі перших століть н. е. В 1947 на межі Верхнього і Нижнього Возилова був розораний цвинтар. Геологорозвідка встановила його вік — 6 тисяч років. Поховання були обкладені великими камінними плитами. В урочищі «Кирнички» були знайдені знаряддя праці кам'яного віку, на сільських городах (початок вул. Піски, західна сторона, близько від давнього поховання) досі знаходяться знаряддя праці із бронзи (ймовірно — III ст.. до н. е.).

Головними пам’ятками села є церква Успіння Пресвятої Богородиці (1991р.), пам'ятний хрест на честь скасування панщини (відновлений 1950р.), пам'ятник Івану Франку (1958р.).

Наступна зупинка знаходиться на лівому березі за селом перед поворотом ріки вправо. Зручність місця зумовлена великими галявинами на кількох рівнях, каскадом водоспадів поблизу, а також чудовими краєвидами з гори Баба.

Каскади Возилівських водоспадів за красою та розмірами не поступаються Русилівським та Сокілецьким. На вихідні біля водоспаду зупиняються дуже багато людей, щоб відпочити від цивілізації та помилуватися красою неповторних водограїв.

Піднятися на гору можна стежиною, що червоною ниткою стрімко тягнеться вгору. Радимо це зробити на заході сонця і вранці: краєвиди просто казкові! Відкривається масштабний вигляд на долину Дністра з кількома його поворотами. Це одне з найвищих у каньйоні місць, висотою близько 150м. Люди внизу нагадують мурашок. З висоти гори добре видно ніби іграшковий хутір на правому березі. На розпечених сонцем червоних кам'яних схилах гори Баба можна зустріти вужів та ящірок, побачити рідкісні рослини.

Легенда про гору Баба розповідає, що жив колись у селі чоловік на ім'я Клепей. Недалеко від села стояли турки і забирали в полон людей. Із села для них возили воду, тому й село називається Возилів. Клепей був дужий хлопець, турки не могли його взяти і він носив полоненим їсти. Одного разу турки все ж захопили його, скрутили і повели в полон. Піднялись на гору біля села, лягли відпочити і поснули. Сам Клепей не спав і побачив, що турецький отаман — жінка: одяг вночі розстебнувся і було видно жіночі груди. Клепей розсердився, що його подужала жінка, перепалив на залишках вогнища мотузку, що зв'язувала руки і відтяв туркені голову, яка покотилася згори униз. З тих пір і назвали ту гору Баба.

Одноденний наш маршрут завершується на правому березі Дністра у сільському саду села Петрів.

Маршрут дня підходить до завершення.