Офіс-склад
м. Івано-Франківськ,
с. Микитинці, вул. Юності, 66-Б
с. Микитинці, вул. Юності, 66-Б
БУДЗИН – ДОЛИНА
Опис туру:
Будзин розташоване на правому березі Дністра в долині між двома великими скелями. Первісна назва села Тупани. Перша письмова згадка відноситься до 1387 року, коли король Володислав Ягайло подарував село Тупани коропецькому парохові. Із 1854 р. село перейшло до Товмацького повіту. Пізніше село назвали Будзином. Перша згадка про Бузин відноситься до 1610 року.
Скалам, між якими розміщене село місцеве населення дало назву Стіна і Обіч. Із скали Стіна витікає дуже прохолодна, чиста, цілюща джерельна вода.
Поряд ріка утворила невеликий острівець з оригінальною рослинністю, де можна гарно відпочити.
За селом ріка повертає вліво, даруючи нам на правому березі мальовничий пейзаж — «геологічний торт» — червоні девонські відслонення, залягаючі пластами і вкриті зверху товщею біло-сірих вапняків. Течія тут сповільнюється, річка помітно глибшає. На лівому березі навпроти починається селище Коропець, у кінці якого до Дністра впадає річка Коропець.
Містечко відоме своїм Палацом графа Бадені та костел святого Миколая. Також є дендропарк.
Поблизу Коропця виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської та давньоруської культур. Поселення трипільської культури розміщено на узгір'ї за костьолом, недалеко від кургану, що носить назву Ганова Могила. На поверхні поселення зібрано уламки розписної кераміки, що зберігається в Львівському історичному музеї.
За Коропцем Дністер повертає вправо, а за кількасот метрів — вліво, де перекат. На лівому березі ріки — село Стигла, навпроти якого перша печера на маршруті з невеликим джерелом. Вхід до неї важкодоступний, тому краще роздивитися її з води.
Ще перед поворотом ріки, високо над Дністром на лівому березі проглядається село Стінка. Воно відоме печерним храмом та гротами з джерелом, що знаходяться на схилі Дністра у травертиновій скелі.
Скеля знаходиться близько 20 метрів від рівня Дністра і до неї ведуть стрімкі стежки. З печерного храму відкривається чарівний краєвид на село Делева на протилежному березі.
Печерний храм. З лівої сторони скелі знаходиться невеликий грот, вхід до якого прикритий струменями спадаючої джерельної води. У правій стороні скелі її природні порожнини були штучно розширені у ще один і грот — печерний храм, в якому чітко виділяється вівтарна частина і два, притвори. Печера цікава тим, що на її стінах видно зображення хрестів і, дещо подібного до свастики, солярного знаку. Наявність останнього дозволяє припускати, що храм використовувався ще язичниками. Біля входу у храм знайдено гончарний посуд часів Київської Русі, що дозволило науковцям датувати пам'ятку ХІ-ХІІІ століттям. У деяких тріщинах скелі помітно красиві натічні карстові форми.
На ділянці Дністра за селом Делева з обох боків річки береги час від часу входять у воду своєрідними невеликими мисами. Двома кілометрами нижче села на правому березі знаходиться кілька хат хутора Поляни. Навпроти останнього, у глибині лісу, близько 100 метрів від Дністра є ще одна травертинова «Жовта скеля» — одна з найбільших у Подністров'ї, знаходиться над невеликим потоком у глибокому яру.
Варті уваги кілька гротів та вузькі печерні ходи з красивими натічними формами у вигляді кам'яних водоспадів та невеликими сталактитами. Зі скель тонкими струменями спадає мальовничий водоспад висотою близько 10 метрів, що розбивається об зелені водорості і мохи — тут триває творення травертинів, а пильне око може розгледіти і закам'янілу рослинність.
Відпочивши і наситившись враженнями, залишаємо позаду помережані ярами круті схили цієї ділянки Дністра. Ми наближаємося до села Долина (праворуч), де завершується наш одноденний маршрут.
|
У вартість туру входить: |
Додатково оплачується: |
|
|
ДОЛИНА – ПЕТРІВ
Опис туру:
Маршрут розпочинається із села Долина. Згадується село 1443 року в книгах галицького суду. У селі знаходиться Церква Покрови Пресвятої Богородиці, також діє народний Музей скульптора Михайла Бринського. На початку наступного села — Набережне, що на лівому березі, минаємо острівець. Далі ріка повертає вліво, де за селом, на правому березі гарні скельні відслонення.
Через кілька кілометрів — село Сокирчин. Ще далі, зліва впадає потік Бариш, де берег стає дещо пологішим, піднімаючись до села Сновидів. Його мешканці бригадами їздять на сезонні заробітки і відомі далеко за межами Тернопільщини, як професійні будівельники. За селом, на лівому березі Дністра сновидівські селяни видобувають червоний пісковик, який використовується у будівництві, особливо для облицювальних робіт.
Господарі кількох осель Сновидова із задоволенням приймають туристів. Серед місцевих є популярні місця для риболовлі з «павуком».
Далі Дністер робить кілька поворотів глибоким мальовничим каньйоном, який аж дух перехоплює, і наближається до села Возилів. Воно розташувалося на березі ріки і тягнеться на кілька кілометрів вгору. У нижній, давнішій, частині села подекуди можна зустріти приклади автентичної архітектури Подністров'я.
Поблизу села знайдено бронзові знаряддя праці доби ранньої бронзи (3 тис. до н. е.), поселення і могильник на рубежі перших століть н. е. В 1947 на межі Верхнього і Нижнього Возилова був розораний цвинтар. Геологорозвідка встановила його вік — 6 тисяч років. Поховання були обкладені великими камінними плитами. В урочищі «Кирнички» були знайдені знаряддя праці кам'яного віку, на сільських городах (початок вул. Піски, західна сторона, близько від давнього поховання) досі знаходяться знаряддя праці із бронзи (ймовірно — III ст.. до н. е.).
Головними пам’ятками села є церква Успіння Пресвятої Богородиці (1991р.), пам'ятний хрест на честь скасування панщини (відновлений 1950р.), пам'ятник Івану Франку (1958р.).
Наступна зупинка знаходиться на лівому березі за селом перед поворотом ріки вправо. Зручність місця зумовлена великими галявинами на кількох рівнях, каскадом водоспадів поблизу, а також чудовими краєвидами з гори Баба.
Каскади Возилівських водоспадів за красою та розмірами не поступаються Русилівським та Сокілецьким. На вихідні біля водоспаду зупиняються дуже багато людей, щоб відпочити від цивілізації та помилуватися красою неповторних водограїв.
Піднятися на гору можна стежиною, що червоною ниткою стрімко тягнеться вгору. Радимо це зробити на заході сонця і вранці: краєвиди просто казкові! Відкривається масштабний вигляд на долину Дністра з кількома його поворотами. Це одне з найвищих у каньйоні місць, висотою близько 150м. Люди внизу нагадують мурашок. З висоти гори добре видно ніби іграшковий хутір на правому березі. На розпечених сонцем червоних кам'яних схилах гори Баба можна зустріти вужів та ящірок, побачити рідкісні рослини.
Легенда про гору Баба розповідає, що жив колись у селі чоловік на ім'я Клепей. Недалеко від села стояли турки і забирали в полон людей. Із села для них возили воду, тому й село називається Возилів. Клепей був дужий хлопець, турки не могли його взяти і він носив полоненим їсти. Одного разу турки все ж захопили його, скрутили і повели в полон. Піднялись на гору біля села, лягли відпочити і поснули. Сам Клепей не спав і побачив, що турецький отаман — жінка: одяг вночі розстебнувся і було видно жіночі груди. Клепей розсердився, що його подужала жінка, перепалив на залишках вогнища мотузку, що зв'язувала руки і відтяв туркені голову, яка покотилася згори униз. З тих пір і назвали ту гору Баба.
Одноденний наш маршрут завершується на правому березі Дністра у сільському саду села Петрів.
Маршрут дня підходить до завершення.
ПЕТРІВ – НЕЗВИСЬКО
Опис туру:
Якщо роздивитися на карті маршрут цього дня, то відразу помітно, що треба буде пройти великий «гак», який робить Дністер. Кілька перших кілометрів «дикою» ділянкою ріки зі спокійною течією приводять нас до травертинової скелі, утворення якої триває дотепер. Знаходиться вона майже біля річки на правому березі. Орієнтиром скелі є брили травертину на березі і у воді біля нього. Робимо коротку зупинку. Місце нагадує земний рай: на стрімкому березі грот ховається у гущавині дерев і кущів, відкриваючи до огляду з річки звисаючі довгими «косами» мохи, по них струменями-нитками стікає вода, що розбивається об травертинову основу і утворює хмару краплин, поміж яких переливається веселка. Щоб потрапити у грот, треба пройти під цим струменем, але від цього мало хто відмовляється: у літню спеку — це задоволення.
Навпроти двох скель вздовж Дністра на лівому березі однією вулицею тягнеться невелике село Монастирок, яке, ймовірно, отримало свою назву саме від другої печери. За селом біля насаджень — хрест на честь проведення у міжвоєнний період XX століття водних таборів молодіжною скаутською організацією «Пласт». Трохи далі, за лісопосадкою, починається довгий затяжний поворот ріки вліво. Це місце давнього урочища Могилки. Лівий берег на цій ділянці понижений, натомість правий — високий і стрімкий. Праворуч у Дністер впадає кілька потоків, що течуть глибокими і широкими ярами.
На високому правому березі над каньйоном розташувалося село Підвербці. В околиці села кілька кар'єрів мергелю, які добре видно з рівня ріки. Тут нерідко можна бачити дельта- чи парапланеристів.
Здалеку видно металевий автомобільний міст. Міст використовується і сполучає села Лука і Незвисько по обидва боки ріки. Відразу за мостом можна зробити зупинку (с.Лука) для відвідування магазинів, пошти чи переговорного пункту у центрі села. Також можна купити смачний копчений сир місцевого виробництва (с. Незвисько). На великих каменях під мостом є зручне риболовне місце, яке практично не пустує.
Село Незвисько, з правого боку річки, відоме багатьма археологічними пам'ятками. На території села виявлено 5 пізньопалеолітичних стоянок, поселення перших землеробів доби неоліту,трипільської культури, доби бронзи, скіфських і давньоруських часів та черняхівської культури.
Цікаво, що у селах Лука, Ісаків, Петрів, Уніж, Раковець їх зафіксовано кілька десятків. Особливо багатою є ця територія на пам'ятки кам'яної доби та трипільського часу. Таких сіл на Україні—сотні. Та лише кілька мають історію, що вимірюється… десятками тисяч років. «Тут, де не копнеш — натрапиш на скарб», — кажуть місцеві мешканці Незвиська, які вже давно нічому не дивуються. Нині нащадки прадавніх жителів Землі, що оселилися у цій місцині мільйони років тому, мріють про відродження прапрадавнього села, туристичні маршрути, кращу долю та більші заробітки.
Нині Незвисько — звичайне село, про яке згадують лише тому, що тут можна сплавлятися по Дністру та є чудові краєвиди. Від викопної історії й сліду не залишилося. Старожили з сумом згадують часи коли тут приїжджали десятки вчених, а вони самі брали участь у розкопках. Місця, де колись віднайшли прадавні житла, заросли травою й кущами та виглядають як звичайнісінькі ями. Поблизу пасуться кози, коні, корови й гуси.
НИЖНІВ – ДОЛИНА
Опис туру:
Подорож Дністровським каньйоном варто починати із села Нижнів. В районі села починається Дністровський каньйон Івано-Франківської області унікальним відслоненням юрського періоду.
Після початку наступу польських окупантів по всьому фронту 28 червня 1919 року біля Нижнева розгорнулись жорстокі бої. Комендантом військового округу «Нижнів» був Бемко Володимир.
У Нижневі похований Хилюк Тихін — хорунжий Кінної сотні штабу 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. 2012 року на його могилі було споруджено пам'ятник.
У Нижневі (правий берег) над потічком, що тече до Дністра, варто оглянути старий дерев'яний млин за селом: невеличка, надзвичайно мальовнича споруда, схована поміж трав, кущів і дерев, що досить добре збереглася.
Через кількасот метрів після старту проходимо під масивною трубою відомого газопроводу Уренгой — Ужгород. За газопроводом ріка повертає вправо і тут починаєш розуміти, що таке каньйон.
Навпроти невеликого села Смерклів (правий берег) відкривається неповторне видовище на велетенську стіну лівого берега з відслоненнями червоних скель девону, що тягнуться на кількасот метрів і підіймаються від рівня Дністра догори. Ставши під скелями на вузьку стежину над річкою, відчуваєш себе піщинкою величного світу Природи. Незважаючи на складні умови, неначе з самого каменя росте безліч рослин, яких не лякають літня спека, вертикальні стіни каньйону чи просто відсутність грунту.
Відслонення у Смерклові мають цікавий оптичний ефект: осадові породи девону залягають під кутом до рівня плеса, що створює ілюзію, ніби річка тече вгору. Під час сплаву це добре видно від середини до кінця відслонення й коли пройти їх і оглянутись.
Далі, на правому березі, село Кутище з мальовничо вписаною у ландшафт церквою, що неначе сховалася поміж дністровських схилів. Навпроти села — острів, який при низькому рівні води у ріці проходимо лівим рукавом.
Невдовзі з'являються перші хати села Горигляди (лівий берег), які поступово наближаються до берега ріки. Дністер омиває його півколом, поступово змінюючи напрям свого руху з південного на північний. Течія стає помітно швидшою. Цікавим є вигляд глинистих берегів на цій ділянці Дністра, які під впливом річкової води зсуваються великими глибами. Тут багато вирів: помітно, як річка «гуляє» у цій місцевості і утворює перекат, який перегороджує її всю. Його помітно у малу воду, в місці, де на початку XX ст. був старий міст з металевих конструкцій.
Від початку села протилежний берег поступово стає вищим і досягає апогею у селі Одаїв, що навпроти. Саме село знаходиться над Дністром. Ще здалеку на горі помітно капличку, особливо блиск її даху у сонячну погоду. Поряд — хрест і старий могутній дуб.
Щоб відвідати Одаївські печери треба приділити цьому кілька годин: спершу піднімемось на гору через село, звідки відкриваються величні краєвиди на Дністер. Ці місця в Одаєві є популярними в Україні серед любителів пара- і дельтапланеризму.
Одаївські печери. Тут знаходиться цілий печерний комплекс з кількома гіпсовими печерами — Затишна, Вертикальна, Стрімка, Дальня, грот Монаха, Думка (на однойменному хуторі) та інші — розташованими недалеко одна від одної. Деякі печери мають вертикальні входи глибиною 5-6 м і горизонтальні ходи. У цій місцевості з давніх часів селилися люди. У печерах археологами виявлено сліди перебування людини трипільського часу, бронзової доби, раннього залізного віку, давньоруські пам'ятки. Приблизний вік найстарших археологічних знахідок 20-30 тис. років.
Просто під печерами на рівні річкового плеса знаходяться невеликі уламки гіпсових скель, що впали згори і поступово розмиваються водою. Від цього місця Дністер підмиває правий кількаметровий глинистий берег з великими луками.
Звідси ще понад кілометр тягнуться пониженим берегом Горигляди. Натомість правий берег — високий та скелястий. Одразу за селом декілька островів ділять русло Дністра. Один з них є найбільшим на Дністрі і тягнеться більше кілометра.
За островами на правому березі розташоване село Будзин, у районі якого в «малу воду» треба оминути кілька перекатів. Часом у цьому місці можна бути свідком того, як корови перепливають на Дністрові острови для випасу або повертаються ввечері в такий же спосіб додому.
Будзин розташоване на правому березі Дністра в долині між двома великими скелями. Первісна назва села Тупани. Перша письмова згадка відноситься до 1387 року, коли король Володислав Ягайло подарував село Тупани коропецькому парохові. Із 1854 р. село перейшло до Товмацького повіту. Пізніше село назвали Будзином. Перша згадка про Бузин відноситься до 1610 року.
Скалам, між якими розміщене село місцеве населення дало назву Стіна і Обіч. Із скали Стіна витікає дуже прохолодна, чиста, цілюща джерельна вода.
Поряд ріка утворила невеликий острівець з оригінальною рослинністю, де можна гарно відпочити.
За селом ріка повертає вліво, даруючи нам на правому березі мальовничий пейзаж — «геологічний торт» — червоні девонські відслонення, залягаючі пластами і вкриті зверху товщею біло-сірих вапняків. Течія тут сповільнюється, річка помітно глибшає. На лівому березі навпроти починається селище Коропець, у кінці якого до Дністра впадає річка Коропець.
Містечко відоме своїм Палацом графа Бадені та костел святого Миколая. Також є дендропарк.
Поблизу Коропця виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської та давньоруської культур. Поселення трипільської культури розміщено на узгір'ї за костьолом, недалеко від кургану, що носить назву Ганова Могила. На поверхні поселення зібрано уламки розписної кераміки, що зберігається в Львівському історичному музеї.
За Коропцем Дністер повертає вправо, а за кількасот метрів — вліво, де перекат. На лівому березі ріки — село Стигла, навпроти якого перша печера на маршруті з невеликим джерелом. Вхід до неї важкодоступний, тому краще роздивитися її з води.
Ще перед поворотом ріки, високо над Дністром на лівому березі проглядається село Стінка. Воно відоме печерним храмом та гротами з джерелом, що знаходяться на схилі Дністра у травертиновій скелі.
Скеля знаходиться близько 20 метрів від рівня Дністра і до неї ведуть стрімкі стежки. З печерного храму відкривається чарівний краєвид на село Делева на протилежному березі.
Печерний храм. З лівої сторони скелі знаходиться невеликий грот, вхід до якого прикритий струменями спадаючої джерельної води. У правій стороні скелі її природні порожнини були штучно розширені у ще один і грот — печерний храм, в якому чітко виділяється вівтарна частина і два, притвори. Печера цікава тим, що на її стінах видно зображення хрестів і, дещо подібного до свастики, солярного знаку. Наявність останнього дозволяє припускати, що храм використовувався ще язичниками. Біля входу у храм знайдено гончарний посуд часів Київської Русі, що дозволило науковцям датувати пам'ятку ХІ-ХІІІ століттям. У деяких тріщинах скелі помітно красиві натічні карстові форми.
На ділянці Дністра за селом Делева з обох боків річки береги час від часу входять у воду своєрідними невеликими мисами. Двома кілометрами нижче села на правому березі знаходиться кілька хат хутора Поляни. Навпроти останнього, у глибині лісу, близько 100 метрів від Дністра є ще одна травертинова «Жовта скеля» — одна з найбільших у Подністров'ї, знаходиться над невеликим потоком у глибокому яру.
Варті уваги кілька гротів та вузькі печерні ходи з красивими натічними формами у вигляді кам'яних водоспадів та невеликими сталактитами. Зі скель тонкими струменями спадає мальовничий водоспад висотою близько 10 метрів, що розбивається об зелені водорості і мохи — тут триває творення травертинів, а пильне око може розгледіти і закам'янілу рослинність.
Відпочивши і наситившись враженнями, залишаємо позаду помережані ярами круті схили цієї ділянки Дністра. Ми наближаємося до села Долина (праворуч), де завершується наш одноденний маршрут.
ДОЛИНА - НЕЗВИСЬКО
Опис туру:
Мальовниче село Долина розташовано на правому березі Дністра на кордоні Івано-Франківщини і Тернопілля, згадується з 1443 року в книгах галицького суду.
Крім нереально красивих краєвидів, у селі можна подивитися дерев'яну церкву Покрова Присвятої Богородиці, народний Музей скульптора Михайла Бринського, пам’ятник полковнику УПА Василю Бринському «Блакитному», стела полеглих вояків 1-ї УД УНА і УПА.
У кінці села, на початку наступного села — Набережне, що на лівому березі, минаємо острівець. Далі ріка повертає вліво, де за селом, на правому березі гарні скельні відслонення.
Через кілька кілометрів — село Сокирчин. Ще далі, зліва впадає потік Бариш, де берег стає дещо пологішим, піднімаючись до села Сновидів. Його мешканці бригадами їздять на сезонні заробітки і відомі далеко за межами Тернопільщини, як професійні будівельники. За селом, на лівому березі Дністра сновидівські селяни видобувають червоний пісковик, який використовується у будівництві, особливо для облицювальних робіт.
Господарі кількох осель Сновидова із задоволенням приймають туристів. Серед місцевих є популярні місця для риболовлі з «павуком».
Далі Дністер робить кілька поворотів глибоким мальовничим каньйоном, який аж дух перехоплює, і наближається до села Возилів. Воно розташувалося на березі ріки і тягнеться на кілька кілометрів вгору. У нижній, давнішій, частині села подекуди можна зустріти приклади автентичної архітектури Подністров'я. Запаси продуктів можна поповнити в місцевих магазинах або у селян.
Зупиняємось на великій галявині на кількох рівнях, каскадом водоспадів поблизу, а також чудовими краєвидами з гори Баба, що над стоянкою.
Піднятися на гору можна стежиною, що червоною ниткою стрімко тягнеться вгору. Відкривається масштабний вигляд на долину Дністра з кількома його поворотами. Це одне з найвищих у каньйоні місць, висотою близько 150м. Люди внизу нагадують мурашок. З висоти гори добре видно ніби іграшковий хутір на правому березі. На розпечених сонцем червоних кам'яних схилах гори Баба можна зустріти вужів та ящірок, побачити рідкісні рослини.
«Легенда про гору Баба розповідає, що жив колись у селі чоловік на ім'я Клепей. Недалеко від села стояли турки і забирали в полон людей. Із села для них возили воду, тому й село називається Возилів. Клепей був дужий хлопець, турки не могли його взяти і він носив полоненим їсти. Одного разу турки все ж захопили його, скрутили і повели в полон. Піднялись на гору біля села, лягли відпочити і поснули. Сам Клепей не спав і побачив, що турецький отаман — жінка: одяг вночі розстебнувся і було видно жіночі груди. Клепей розсердився, що його подужала жінка, перепалив на залишках вогнища мотузку, що зв'язувала руки і відтяв туркені голову, яка покотилася згори униз. З тих пір і назвали ту гору Баба».
Стоянка на ночівлю знаходиться на правому березі за поворотом ріки вправо у колгоспному селі Петрів.
Кілька перших кілометрів «дикою» ділянкою ріки зі спокійною течією приводять нас до ще однієї травертинової скелі, утворення якої триває дотепер. Знаходиться вона майже біля річки на правому березі. Здалеку помітно це місце завдяки згаданій вище різниці кольорів листя на деревах. Орієнтиром скелі є брили травертину на березі і у воді біля нього. Робимо коротку зупинку. Біля скелі — сліди викопної флори і фауни. Місце нагадує земний рай: на стрімкому березі грот ховається у гущавині дерев і кущів, відкриваючи до огляду з річки звисаючі довгими «косами» мохи, по них струменями-нитками стікає вода, що розбивається об травертинову основу і утворює хмару краплин, поміж яких переливається веселка. Щоб потрапити у грот, треба пройти під цим струменем, але від цього мало хто відмовляється: у літню спеку — це задоволення. Кількасот метрів нижче за течією, також на правому березі, в середній частині схилу каньйону, є ще одна скеля з печерою відлюдника.
Навпроти двох скель вздовж Дністра на лівому березі однією вулицею тягнеться невелике село Монастирок, яке, ймовірно, отримало свою назву саме від другої печери. За селом біля насаджень — хрест на честь проведення у міжвоєнний період XX століття водних таборів молодіжною скаутською організацією «Пласт». Трохи далі, за лісопосадкою, починається довгий затяжний поворот ріки вліво. Це місце давнього урочища Могилки. Лівий берег на цій ділянці понижений, натомість правий — високий і стрімкий. Праворуч у Дністер впадає кілька потоків, що течуть глибокими і широкими ярами.
На високому правому березі над каньйоном розташувалося село Підвербці. В околиці села кілька кар'єрів мергелю, які добре видно з рівня ріки. Тут нерідко можна бачити дельта- чи парапланеристів.
Перед селом Лука, зліва, на широкому полі виділяється силует самотнього дерева. Здалеку видно металевий автомобільний міст. Проїзд ним офіційно закритий через аварійний стан, але міст використовується і сполучає села Лука і Незвисько по обидва боки ріки. Крім того, це — найкоротший шлях між районними центрами Івано-Франківщини і Тернопільщини, містами Коломия і Бучач. Відразу за мостом можна зробити зупинку (с.Лука) для відвідування магазинів, пошти чи переговорного пункту у центрі села. Також можна купити смачний копчений сир місцевого виробництва. На великих каменях під мостом є зручне риболовне місце, яке практично не пустує. Неподалік, на лівому березі, видно церкву з оригінальними великими банями, що разом нагадують тризуб.
Село Незвисько, з правого боку річки, відоме багатьма археологічними пам'ятками. Цікаво, що у селах Лука, Ісаків, Петрів, Уніж, Раковець їх зафіксовано кілька десятків. Особливо багатою є ця територія на пам'ятки кам'яної доби та трипільського часу.