У лютневий морозяний день Компанія «Павлів і К» організувала для своїх інструкторів та прихильників пізнавальний тур вихідного дня у Незвисько, а сами у штольні.

Більша частина сучасного Незвиська лежить у добре захищеній від вітрів долині. З двох протилежних сторін над нею височіють дві гори — Червона й Біла. Такі назви вони отримали завдяки каменю-пісковику. Коли з дерев опадає листя, то червоний і білий кольори здалеку видно на одній та другий гірських вершинах. Зараз важко повірити, що до війни Біла і Червона гора були безлісі, то вже пізніше засаджені деревами. А ще ці гори та місця над Дністром багаті археологічними знахідками.

Незвисько та околиці вважаються археологічною скарбницею України, адже тут неодноразово викопували цінні знахідки, в т. ч. і трипільської культури, вік деяких перевищував 7 тис. років.

На сліди минувшини в незвиській землі можна натрапити ледь не на кожному кроці. Наконечники стріл, фрагменти посуду, скребки, кам’яні мотики й бронзові сокири селяни дотепер знаходять на своїх городах, особливо часто — під час осінньої та весняної оранок.

Окрім викопних знахідок, слави Незвиську додав особливий світ, схований під землею. Тутешні карстові печери тягнуться на десятки кілометрів, більшість з яких ще не досліджені. Скажімо, в урочищі Червона Гора є печера з п’ятьма залами, рікою та озером. Скам’янілі рештки рослин, кістки риб та кам’яні сокири, знайдені археологами, свідчать про те, що печеру «обжили» ще кілька тисяч років тому.

Підземними коридорами можна промандрувати близько кілометра. Однак сполучення між печерами настільки розгалужене, що в його лабіринтах без супроводу спелеолога, спеціального спорядження та відповідних знань можна заблукати.

Є свідчення, що на Червоній горі, недалеко від місцевої церкви, обстеження катакомб на наявність у них покладів фосфоритів улітку 1886 року проводив австрійський гірничий інженер Адольф Пауль.

На початку двадцятих років, коли Галичину окупувала Польща, видобуток цих корисних копалин було налагоджено в семи штольнях, хоча їх було більш як десять.

Також колись тут був фосфорний завод. Завод був у долинці, а на горі добували камінь. Була вузькоколійка, а нижче в будинку, куди «з Дністра була протягнена вода», – промивали землю. Добували камінь у спеціальних штольнях. Зараз вони обвалилися, хіба видно вхід до деяких. Та і то здалеку не побачиш, бо дуже розрослися дерева і кущі.

Та інтерес до тутешніх фосфоритів із нез’ясованих причин швидко згас. Щоправда, підземні гірничі виробки ще прислужилися в роки війни.

Під час Другої світової війни, коли селом проходила лінія фронту, багато людей рятувалися від бомбардувань у штольнях на Червоній горі. Через те, що в одній з них текла підземна річка із чистою водою, тому, прихопивши із собою запас харчів, там можна було протриматися дуже довго.

Про печерний світ Незвиська розповідає і місцевий фольклор.

Є чимало переказів про те, як у підземеллях рятувалися від нападів татар предки незвищан, що жили в урочищі Даличівка. А одна з легенд говорить, що у тутешніх печерах побували братчики Олекси Довбуша. Нібито «народні месники» спеціально прийшли в ці краї з гір, щоби покарати жорстоких місцевих панів. І що у печерах над Дністром справедливі розбійники не тільки перечікували облави, але й ховали відібрані у панів коштовності…

Хай там як, але скарб у Незвиську таки був. Горщик, повний старовинних золотих монет, викопав на своєму городі в 30-х роках минулого століття місцевий селянин. Місце знахідки в урочищі Коничина відоме - його покажуть старожили. Здається, довкола ще ніхто не копав.

Хочете отримувати актуальні туристичні новини в месенджер?
Підписуйтеся на наш канал Telegram або Viber!

Коментарі

Світлана

Крута печера! :)

01.03.18 | Відповісти

Залишити коментар

Код