Вже традиційно поряд із стаціонарними таборами Школа Бойового Гопака щоліта проводить і мандрівні табори. Цього ж року ми мандрували Дністровським каньйоном із Заліщиків у Хотин за підтримки компанії «ПАВЛІВ & К°».

Дністровський каньйон причаровує: незвичне поєднання червонуватих скель і ясно-смарагдових буйних лісів перехоплює подих. Тихий хлюпіт весла посеред водного плеса, співи птаства з берегів; крутосхили, що звідусіль обступають човнярів, наповнюють серце і душу благоговійним трепетом. Довкола буяє життя у його первозданному і неторканому вигляді – це останній прихисток дикої природи, яку на рівнині більше ніде не віднайдеш. Багатство флори і фауни Дністровського каньйону вражає – понад 1000 видів рослин і 250 видів хребетних тварин, а кількість видів комах та інших дрібних істот ведеться на десятки тисяч. По скелястих берегах у Дністер впадають безліч потічків, утворюючи мальовничі водоспади.

Здається, що тут зупинився час. На берегах Дністра ми знаходимо залишки трипільської культури, храми та фортеці князівської доби, укріплення, які залишились після першої та другої світової війни, криївки воїнів УПА. У селах багато древніх храмів і де-не-де можна зустріти старі хати із солом'яним покриттям, а місцеві жителі розкажуть вам багато цікавого про історію та сьогодення.

Наша мандрівка розпочалася із Заліщиків.  З правого берега минаємо православний монастир в с. Хрещатик, далі на лівому березі труба заліщицької цегельні позначає місце відомого трипільського поселення. Ще далі проходимо невелику затоку, де «ночують» і ремонтуються невеликі заліщицькі катери, драги (земле­черпалки) і баржі. Дністер на цій ділянці ще не так давно використовувався для судно­плавства, а від місця початку подорожі біля моста, де була пристань, навіть курсував туристичний катер.

Цікавий елемент ділянки маршруту — паромні переправи, які є важливим видом річкового транспорту місцевості.

Далі лівий берег стрімко підіймається вгору, ріка повертає вправо і по лівому березі починається державний заказник — урочище Криве — зона непорушного ландшафту. Тут ми звертаємо увагу на скелясті береги з кам'яними карнизами та велетенськими брилами оригінальних форм вивітрювання — «гриби», «кам'яні столи» і т.п. Ці унікальні пам'ятки, природні «споруди», є результатом крейдового періоду. Пильне око зможе побачити у вапняках і пісковиках голки морських їжаків, черепашки молюсків, корали і навіть зуби доісторичних риб. А серед багатства флори урочища Криве найціннішою, без сумніву, є реліктова ефедра двоколоса — живий представник флори, що вимерла мільйони років тому і цінна лікарська рослина.

На важкодоступних берегах гніздяться сірі чаплі, круки, орлині. Досить часто тут можна спостерігати як старі птахи навчають молодих літати. Особливо мальовничий краєвид на долину Дністра можна побачити згори каньйону, але дістатися туди досить складно.

Проминувши село Кулівці, що на горі правого берега, відразу ж зупиняємось на стоянку.

Це місце є цікавим і особливо цінним на нашому шляху, оскільки тут утворюється молодий травертин. В сонячну погоду схил має червонуватий колір. Орієнтиром його є уламки кам'яних скель у воді біля берега.

Наступною нашою зупинкою були Зозулинці. Перед селом, що на лівому березі, під верхом схилу задоволенням відвідали капличку з джерелом і гротом пустельника. Окрім того, винагородою були мальовничі краєвиди.

На околицях Баламутівки відвідали печеру «Баламутівська» в урвищі правого берега Дністра поблизу села, відкриту в 1951 році. Вона має великий грот, який веде до напівзаводненої галереї, дослідженої поки що на 240 метрів. Печера карстового походження у відкладах гіпсу з давніми людиноподібними, твариноподібними і лінійними рисунками, виконаними чорною фарбою на стінах і нарізними лініями на стелі ще в епоху мезоліту, (11 тис. років до н.е., середній кам'яний вік). Вона є геологічною пам'яткою природи загальнодержавного значення.

За останніми хатами села Дністрове, біля дороги що веде берегом до наступного за течією села Дзвенигорода відвідуємо кілька метровий водоспад.

Користуючись зупинкою для огляду ще одного водоспаду у Дзвенигороді, піднімаємось вгору, до села. Поблизу Дзвенигорода виявлено археологічні пам'ятки поморської та давньоруської культур. За гіпотезою дослідників М. Балінського та Т. Ліпінського, вперше письмово згадується 1126 як Звенигород. Дзвенигород є одним з найдавніших міст на Дністрі, яке згадується в літописах одинадцятого століття як місто Киівськоі Русі.

На правому березі  зупиняємось на ночівлю, після якої вирушаємо до Хотина, кінцевого пункту подорожі.

Дністер і далі несе свої води тихо і спокійно, течія майже не відчувається (вплив Новодністровської ГЕС).

На лівому березі знаходиться село Окопи — останній населений пункт Тернопільської області. Під час подорожі Дністром, його початок на високому скелястому березі позначений земляним валом і ровом — частиною оборонних споруд фортеці XVII століття «Окопи Святої Трійці».

За Окопами до Дністра впадає ліва притока — ріка Збруч. На цьому місці у різний час сходилися кордони держав, тому місцевим символом був півень, який кукурікає на кілька країн, а сьогодні — на три області. Зараз подорожуючих як водним, так і автошляхом зустрічає символічний металевий півень. Міст через Збруч з'єднує Тернопільську і Хмельницьку області.

Заходимо на катамаранах у русло Збруча і під мостом зупиняємось на обід. Поки наші кухарі готують, ми вирушаємо в с. Окопи для огляду фортеці «Окопи Святої Трійці». Початки села сягають кінця XVII століття і тісно пов'язані саме з будівництвом фортеці. На той час значна територія Поділля через послаблення Речі Посполитої після підписання Бучацького договору відійшла до складу Туреччини. При цьому остання отримала також найважливіший і найкраще укріплений стратегічний пункт — Кам'янець-Подільський. Між Хотинською фортецею і Кам'янцем-Подільським було налагоджено добру комунікацію для постачання турецької армії і гарнізону фортеці. Невдовзі значна територія Поділля була звільнена від турків, але в їхніх руках залишався Кам'янець. Щоб повернути назад місто — головну твердиню, символ могутності і обороноздатності, важливий економічний центр, було вирішено заснувати поблизу фортецю, яка б створила свого роду облогу Кам'янця та унеможливила постачання боєприпасів і харчів, а також знищувала турецькі загони, які діяли між Кам'янцем і Хотином.

Таким пунктом було обрано вузький скелястий перешийок між ріками Дністер і Збруч. Фортецю закладено у 1672 році і збудовано всього за півтора місяця. Основні її споруди збереглися дотепер. Це дві брами з бійницями — Кам'янецька (східна) і Львівська (західна), розташовані одна від одної на віддалі кількасот метрів. Від цих брам до стрімких скелястих берегів обидвох рік йдуть високі вали з глибокими ровами, які добре збережені біля Львівської брами. Ще однією спорудою є сторожова башта зі сторони Збруча, так звана башта Пуласького. Всередині фортеці тоді ж, на кошти польського короля Яна III Собєського, збудовано костел Святої Трійці. Укріплення окопами та опіка Святої Трійці і дали назву цим фортифікаціям. Таблиці з 1905 року на двох баштах розповідають про їх реконструкцію графом Мечиславом Дунін-Борковським та нагадують про військових будівничих XVII століття — коронного гетьмана Станіслава Яблоновського, генерала артилерії Мартина Контського.

Стратегічне значення Окопи Святої Тріці втратили у 1699 році після повернення Кам'янця, а вже 1700-го року вони стали звичайним населеним пунктом і отримали статус міста.

Окопи — місце народження у 1700-му році Ізраїля Бешта (Баал Шем Това) — засновника руху хасидів, який провів тут своє дитинство.

Повернувшись із села, смачно пообідавши вирушаємо далі по Дністру. Нижче за течією, до Дністра впадає його ліва притока — річка Жванчик, через яку прокладено невеликий арковий міст. Тут розташований стародавній населений пункт Жванець.

В історію України Жванець увійшов як місце протистояння козацько-татарських і польських військ під час так званої «мол­давської кампанії» Богдана Хмельницького 1653 року. Закінчилось воно черговою зра­дою татарами та підписанням не визнаного козаками польсько-турецького сепаратного договору.

Заселення Жванця відбулося ще в трипільську добу, що зафіксовано археологічними розкопками в урочищі Лиса Пора, де виявлене поселення — єдине з відомих, вхід і до якого був захищений оборонним валом. Ця місцевість, що схожа на язик, знаходиться внизу над річкою Жванчиком, якраз навпроти замку.

Повернувши катамарани в ліво, ми опиняємося в руслі річки Жванчик.  Після проходу під старим-низьким мостом, нас зустрічає  вітер. Команда зібравши сили долає опір вітру і декілька сотень кілометрів, опиняється під замком.

У XV столітті будується (за іншими версіями перебудовується існуючий) замок. Протягом наступних століть він зазнає кількох розбудов і модернізацій. Будучи п'ятибаштовим ще від заснування, замок зазнав найбільших змін на початку XVII століття за Олександра Калиновського, кам'янецького старости і генерала Подільських земель. Замок було перебудова­но за новітніми на той час військовими зразками бастіонних укріплень. Під час Хо­тинської війни 1621 року він був трохи пошкоджений, пізніше значної шкоди зазнав у часи війни Богдана Хмельницького та наприкінці XVII століття, коли територія Поділля була загарбана Туреччиною. У XVIII столітті замок втратив своє мілітарне значення і поступово почав руйнуватися. Зараз частина замкової території засмічена і недоглянута, але все одно варта уваги: дотепер збереглася його північна башта на мальовничому стрімкому схилі над Жванчиком та рештки надбрамної і південно-східної башт. Біля північної башти в 1920-х роках збудовано залізобетонний дот, що входив до системи оборонних укріплень СРСР поблизу всього кордону з Польщею (подібні доти можна бачити біля сіл Завалля, Чорнокозинці та ін.)

Оглянувши замок із річки, зробивши фото, повертаємося за течією назад у Дністер. Залишивши позаду міст, що з'єднує Хмельницьку і Чернівецьку області ріка робить поворот направо. Далі проходимо під високо­вольтною лінією електропередач і невдовзі вдалині, на правому березі, вимальовується силует потужної Хотинської фортеці над Дністром. Поступово фортеця збільшується, а з рівня річкового плеса набуває грізно-поважного вигляду. Місце славних і героїчних битв та чудовий зразок військо­вого архітектурного будівництва протягом багатьох століть без сум­ніву вразить кожного.

Тут подорож завершується під самими стінами Хотинської фортеці. Усе спорядження виносимо на гору. Розкладаємо табір, варимо смачну вечерю і згадуємо п’ять днів нашої мандрівки.

Ранком поснідавши ідемо на екскурсію у фортецю, після чого завантажуємось у автобус і їдучи додому знову повертаємо на замок у Жванці. Оглянувши його та залізобетонний дот мандруємо автобусом в урочище Червоне, де розташований Червоний город і Джуренський водоспад, під яким із великим задоволенням купаємось.