Дністровський каньйон розташований на території Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької областей. На Прикарпатті ця заповідна зона — велика принада для науковців, краєзнавців і туристів. Цієї пори, коли ще не забуяла природа, тут можна вивчати травертинові скелі, печери та інші місцеві дивовижі.

Пташиний коридор — завдяки потокам повітря

«Глибина каньйону сягає подекуди 180 м, і внизу, ближче до Дністра, природні умови відповідають субтропічному клімату. Місцеві девонські пісковики на схилах проти сонця прогріваються та вночі віддають тепло довкіллю. Тому й рослинне розмаїття велике», — стверджує краєзнавець із села Хмелева Чернелицької територіальної громади Ігор Нагірний.

Заповідна зона Дністровського регіонального ландшафтного парку має багатий тваринний світ і розмаїття птахів. Першого лелеку Ігор Нагірний помітив ще 12 березня. Днями бачив орлана білохвостого.

«Це дуже рідкісний птах. У нашій країні їх налічують до 120 пар, — стверджує природолюб. — Розмах крил хижака сягає 2,5 м, розмір тулуба — до 90 см. Я вийшов із хати на відчайдушний крик чаплі. А то на неї орлан і полював. Як побачив людину — сів навпроти на схилі, розвернувся й полетів».

Краєзнавець надіслав знімок і відеосюжет про птаха науковцю із Національного природного парку «Дністровський каньйон» (базується в Заліщиках) Олександру Вікирчаку. Той виставив фото в групі «Птахи України» у Фейсбуці. Орнітологи підтвердили, що то справді орлан білохвостий.

«Орлан білохвостий гніздується в степах. Живиться рибою та іншими птахами. У Дністровському каньйоні за останнє десятиліття значно зросла популяція птахів, бо зменшилася господарська діяльність, багато площ позаростали хащами. Є кормова база. Тут, уздовж берегів Дністра, — міграційні маршрути птахів, завдяки висхідним потокам повітря», — вважає краєзнавець.

Серед того пташиного розмаїття — баклани, крижні, білі та сірі чаплі, крех великий та навіть мартини. Ігор побачив його на дереві в селі. Розмах крил цього могутнього птаха сягав двох метрів, а довжина тулуба — майже метр!

На початку березня Ігор Нагірний як доброволець взяв участь в експедиції з обліку птахів, що його проводили науковці Дністровського регіонального ландшафтного парку та Національного природного парку «Дністровський каньйон».

Кілька мобільних груп ішли одночасно, щоб не фіксувати одні й ті само групи птахів та охопити всю територію, а то приблизно 150 км. Зафіксовано 3 163 особини водоплавних птахів десяти видів: крижень, баклан великий, лебідь-шипун, незначна кількість креха великого, мартини і гоголь. Та навіть занесену до Червоної книги гагу. За підрахунками орнітологів, у Дністровському каньйоні гніздиться до 190 видів птахів, зокрема зозуля, яструб, соловей, крук.

«Я пройшов десь 12 кілометрів уздовж річки, — розповідає Нагірний. — Нарахував вісьмох лебедів, креха великого, бакланів. Від Хмелеви до Устечка, де знаменитий міст через Дністер на Тернопільщину, на кілька десятків кілометрів нема жодного прибережного села. Птахи тут розкошують серед дикої природи. За рахунок висхідних потоків їм легко пересуватися. Тут є корми, вода, захист у глибокому каньйоні. Над річкою баклани шукають рибні місця, якось було до 500 особин.

Пірнають, витягують рибу, малу ковтають, а велика гине, бо птахи її поранили. Опісля можна руками збирати врожай».

Птахи мігрують у пошуках харчів, як вовки чи дикі кози. Краєзнавець стверджує, що таке нашестя трохи шкодить рибним запасам Дністра. Бо не така вже й велика річка, щоб прогодувати велику кількість птахів. Як кормової бази стане менше, вони перелетять на іншу водойму. Лебеді підходять близько до берега, не бояться людей. Селяни підживлювали їх протягом зими — то нащо відлітати до теплих країв...

Колонія сірих чапель тут величезна, вважається однією із найбільших у Європі. Ці птахи полюбляють гніздитися на місцевих висохлих кронах дерев. Розмах крил — до метра, то не можуть сісти будь-де. А крижні, приміром, харчуються водоростями в місцевій затоці. Якось Ігор побачив дуже красивого, геть жовтого, птаха розміром з дятла.

Сосна зависла над обривом

Навпроти Хмелеви є село із такою ж назвою. То вже через річку, протилежний берег Дністровського каньйону, Тернопільщина. Туди часто човном вибирається на екскурсії Ігор Нагірний.

«Такі пізнавальні експедиції — завжди якесь відкриття, — каже краєзнавець. — А ще — спостереження за природою. Приміром, уже з десяток років стежу за сосною, що зависла над обривом і тримається в повітрі на кількох коренях. Тут жовта глина, внизу струмок, що підмиває породу, й час від часу трапляються обвали. Коріння сосни щоразу оголюється. Дерево призвичаїлося до таких надзвичайних умов і пустило корені вниз. Назовні його десь зо п’ять метрів. Хоч зазвичай сосна вкорінюється вшир, а не вглиб».

Краєзнавець каже, що сосняк на цій території висадили в середині шістдесятих років минулого століття. А доти там, ближче до берега, був сливовий сад, вище — черешняк. Велика принада для дітлашні. Черешні були дуже солодкі, тож дітвора там розкошувала. Ще й досі на схилі трапляються поодинокі самосійні дерева, то можна й тепер посмакувати плодами.

Ігор Нагірний пригадує, що поруч колись ріс і виноградник, а до війни була польська винокурня. За радянських часів старі насадження викорчували й засадили соснами. Вище над лісом вирощували овочі: теплолюбні помідори, перець та навіть кавуни.

Фіксує все та щедро ділиться набутками

Мета подорожей Ігоря Нагірного — популяризувати Дністровський каньйон. До річки прилягає кілька десятків сіл, якими можна приїхати на берег. Тут можна будувати кемпінги. Приміром, «Білий Бізон» Володимира Горона є в Луці та Хмелевій.

В цьому селі активно розвиває туризм Ігор Джаман, в Уніжі — Владислав Кириченко. Це і сплави Дністром, і пішохідні прогулянки та велоподорожі навколишніми місцями. Є невеликі садиби в Новому Мартинові, Нижневі, Губині та інших прибережних селах.

«За кордоном прибережні кемпінги із туалетами, душовими кабінками поширені, адже зручні й не дуже дорогі. Знаю про наміри Державного фонду регіонального розвитку інвестувати програму розвитку туризму вдовж Дністра — від Нижнева до Хотина, це десь 250 км. Реалізація цього проекту сприятиме підйому економіки, розвитку дорожньої інфраструктури. Краще такий проект, ніж будівництво нищівних для природи міні-ГЕС», — вважає співрозмовник.

Приваблива не лише природа. Приміром, на протилежному березі Дністра, то вже Поділля, село Берем’яни, — кілька хат із майже столітньою історією. Своєрідний стиль архітектури має село Литячі. Сокілець зі старовинною, майже 400-річною церквою. Тут колись був монастир. Водоспади у Свершківцях.

Специфіка Дністровського каньйону в тому, що з місцевого червоного каменю тут будували все: хати, господарські споруди, пивниці, мурували огорожі. Тесаний камінь укладали без розчину, бо він плаский та колеться. Старі мури з каменю — з обох берегів Дністра, як-от у Губині та Раківці.

«Можна порахувати десятки кілометрів мурів із каменю. Це культурна спадщина, неабияка цікавинка краю. Бо, приміром, на Коломийщині вже такої традиції нема. Добре, що в нас це вже розуміють. У Хмелевій сусід навпроти розібрав столітню стайню, що геть валилася, та із того каменю виклав нову. А за радянських часів ці мури примушували забілювати вапном», — зазначає Ігор Нагірний.

Спілкування з природою — ще й естетичне задоволення. Залежно від погоди краєзнавець щодня проходить до 20 км. Фіксує все побачене — скелі, архітектуру, квіти та загалом рослинний світ. Має тисячі знімків, а ще відеосюжетів. Викладає всі ці скарби на свою сторінку у Фейсбуці. Хай це багатство стане надбанням інших.

Людмила СТРАЖНИК
Івано-Франківська область.

Фото Ігоря НАГІРНОГО.