115 років тому, стоячи на якорі у порту в селі Дубівці на Дністрі, раптом пішов на дно розкішний корабель «Лімниця», призначений для інспекційних поїздок сановників імператорського-королівського управління з регулювання річок.

У той час в Австро-Угорській імперії інженери та фахівці з транспортної логістики займалися проєктуванням мережі каналів, які мали сполучити Дунай, Віслу та Дністер. Для налагодження руху плавзасобів поблизу Галича велися роботи з поглиблення й очищення русла ріки, а в Дубівцях облаштували порт, пише Репортер.

Саме тут у березні 1906 року відправився у несподіване підводне плавання пароплав-салон, так званий Saloninspektionsdampfboot, будівництвом якого займалися суднобудівники з австрійського Лінца і який коштував бюджету монархії 100 тисяч корон (близько 10 млн грн за нинішніми цінами, – авт.).

«У фатальний день під поверхнею води зник весь корабель із салоном, меблями з горіха, оббитими зеленим плюшем, дзеркалами, позолотою та килимами. Одним словом, корабель затонув», – констатувала цю сумну подію тогочасна газета Kurjer Stanislawowski.

Серед причин цієї катастрофи називали навіть диверсію, але припущення про навмисне пошкодження судна майже одразу відкинули – його борти були броньовані сталевою бляхою товщиною 3 мм, тож пробити таку обшивку можна було хіба з допомогою артилерії.

Очевидно, через тяжкі борти пароплав мав досить низьку посадку на воді – з цієї причини урядова комісія упродовж двох років заперечувала проти його виходу з порту.

«Очевидно, довге чекання спротивилося нарешті прекрасній «Лімниці», яка, попри те, що на неї не чигали ні торпеди, ні підводні човни, занурилася аж по шию і зник­ла під поверхнею води», – зауважили в тогочасному тижневику Nowości Illustrowane, опублікувавши фото розкішного судна у порту в Дубівцях.

Коли розпочалася операція з порятунку пароплава, який суднобудівники з Лінца вирішили підняти з дна Дністровського порту і передати в користування іншому пароплавству, фахівці встановили причину аварії.

Як виявилося, пароплав одним бортом сильно вмерз у кригу, тож коли почалася відлига і пішов льодохід на ріці, брили льоду, намерзлі з одного боку, перевернули судно, вода почала заливати салон через щілини біля вікон і тягнути корабель на дно.

Треба зауважити, що в історії Дністровського пароплавства, яке було засноване ще у 1885 році, це був далеко не перший нещасний випадок із кораблями.

Норовлива річка, на якій часто траплялися великі повені навесні та влітку, бувало, трощила не тільки селянські човни, але й більші судна цього акціонерного товариства.

Як повідомляла газета Kuryer Lwowski, в 1900 році велика вода, рівень якої піднявся на 4,5 м, понесла за собою одну з барж, що займалися поглибленням русла біля Галича. Дністер, ніби тріску, протягнув її аж на кілометр нижче течії.

А траплялися в пароплавстві втрати суден, які не були пов’язані з катастрофами та стихією. Справи у пароплавства на початку йшли не надто добре, тож у 1887 році довелося продавати через борги один із пароплавів на аукціоні.

«У Тлумацькому суді було оголошено аукціон пароплава Flis, що стоїть на Дністрі біля Нижнова. Стартова ціна 3 820,35 злотих ринських. Чим займається акціонерне товариство? Якийсь тяжкий фатум висить над пароплавством на Дністрі?» – риторично запитували тогочасні газетярі.

Зрештою, поважна інспекція все-таки здійснила поїздку, щоб оглянути, як налагоджено судноплавство на ділянці Дністра між Галичем та Єзуполем, але сталося це лише через шість років після описаної катастрофи.

У 1912 році на борт новозбудованого інспекційного пароплава «Граф Андрій Потоцький» піднялися міністр громадських робіт Отокар Трнка (держслужбовець чеського походження, пізніше був директором Дунайської пароплавної компанії, що базувалася в Братиславі, – авт.) та міністр у справах Галичини Владислав Длугош (один з першовідкривачів Бориславського нафтового родовища, – авт.).

Як повідомляла тогочасна газета Kurjer Stanislawowski, оглядини були проведені на 14-кілометровому відтинку Дністра, а загалом регуляції потребувало русло протяжністю 314 км. Щорічна субсидія на ці потреби становила 550 тисяч корон (понад 50 млн грн за нинішніми мірками, – авт.), але її вважали недостатньою, адже загалом кошторис робіт становив фантастичних 23 млн корон (тобто майже 2,5 млрд грн).

Роботи з налагодження руху річкового транспорту включали в себе також будівництво великого порту у Галичі, який, як планувалося, вже через декілька років міг би приймати великотоннажні судна. Але облаштування пристані йшло повільними темпами, оскільки паралельно була необхідність робити берегоукріплення від повеней, які щороку дошкуляли місцевим мешканцям.

«Міністр Трнка зробив обхід пароплава, розпитав екіпаж про роботу і, розглядаючи машини та котельню, висловив найбільше задоволення тим, що в робочих приміщеннях все виглядало так само акуратно, як у салоні», – описувала враження урядовця від цієї мандрівки пароплавом газета.

Загалом, за даними тогочасної преси, на Дністрі уже курсували чотири пароплави, а також три баржі, ще дві – планували докупити.

Усі плани щодо розвитку річкового транспорту, який мав посприяти кращому сполученню між різними регіони Австро-Угорщини, поламав початок Першої світової війни.

Автор: Богдан Скаврон