Опис туру:

  • Зустріч на залізничному вокзалі м. Івано-Франківськ.
  • Переїзд до місця початку сплаву, сніданок, збір катамаранів, інструктаж з техніки безпеки, основ веслування та правил поведінки на воді.

Мальовниче село Долина розташовано на правому березі Дністра на кордоні Івано-Франківщини і Тернопілля, згадується з 1443 року в книгах галицького суду.

Крім нереально красивих краєвидів, у селі можна подивитися дерев'яну церкву Покрова Присвятої Богородиці, народний Музей скульптора Михайла Бринського,  пам’ятник полковнику УПА Василю Бринському «Блакитному», стела полеглих вояків 1-ї УД УНА і УПА.

У кінці села, на початку наступного села — Набережне, що на лівому березі, минаємо острівець. Далі ріка повертає вліво, де за селом, на правому березі гарні скельні відслонення.

Через кілька кілометрів — село Сокирчин. Ще далі, зліва впадає потік Бариш, де берег стає дещо пологішим, піднімаючись до села Сновидів. Його мешканці бригадами їздять на сезонні заробітки і відомі далеко за межами Тернопільщини, як професійні будівельники. За селом, на лівому березі Дністра сновидівські селяни видобувають червоний пісковик, який використовується у будівництві, особливо для облицювальних робіт.

Господарі кількох осель Сновидова із задоволенням приймають туристів. Серед місцевих є популярні місця для риболовлі з «павуком».

Далі Дністер робить кілька поворотів глибоким мальовничим каньйоном, який аж дух перехоплює, і наближається до села Возилів. Воно розташувалося на березі ріки і тягнеться на кілька кілометрів вгору. У нижній, давнішій, частині села подекуди можна зустріти приклади автентичної архітектури Подністров'я. Запаси продуктів можна поповнити в місцевих магазинах або у селян.

Зупиняємось на  великій галявині на кількох рівнях, каскадом водоспадів поблизу, а також чудовими краєвидами з гори Баба, що над стоянкою.

Піднятися на гору можна стежиною, що червоною ниткою стрімко тягнеться вгору. Відкривається масштабний вигляд на долину Дністра з кількома його поворотами. Це одне з найвищих у каньйоні місць, висотою близько 150м. Люди внизу нагадують мурашок. З висоти гори добре видно ніби іграшковий хутір на правому березі. На розпечених сонцем червоних кам'яних схилах гори Баба можна зустріти вужів та ящірок, побачити рідкісні рослини.

«Легенда про гору Баба розповідає, що жив колись у селі чоловік на ім'я Клепей. Недалеко від села стояли турки і забирали в полон людей. Із села для них возили воду, тому й село називається Возилів. Клепей був дужий хлопець, турки не могли його взяти і він носив полоненим їсти. Одного разу турки все ж захопили його, скрутили і повели в полон. Піднялись на гору біля села, лягли відпочити і поснули. Сам Клепей не спав і побачив, що турецький отаман — жінка: одяг вночі розстебнувся і було видно жіночі груди. Клепей розсердився, що його подужала жінка, перепалив на залишках вогнища мотузку, що зв'язувала руки і відтяв туркені голову, яка покотилася згори униз. З тих пір і назвали ту гору Баба».

Стоянка на ночівлю знаходиться на правому березі за поворотом ріки вправо у колгоспному селі Петрів.

Кілька перших кілометрів «дикою» ділянкою ріки зі спокійною течією приводять нас до ще однієї травертинової скелі, утворення якої триває дотепер. Знаходиться вона майже біля річки на правому березі. Здалеку помітно це місце завдяки згаданій вище різниці кольорів листя на деревах. Орієнтиром скелі є брили травертину на березі і у воді біля нього. Робимо коротку зупинку. Біля скелі — сліди викопної флори і фауни. Місце нагадує земний рай: на стрімкому березі грот ховається у гущавині дерев і кущів, відкриваючи до огляду з річки звисаючі довгими «косами» мохи, по них струменями-нитками стікає вода, що розбивається об травертинову основу і утворює хмару краплин, поміж яких переливається веселка. Щоб потрапити у грот, треба пройти під цим струменем, але від цього мало хто відмовляється: у літню спеку — це задоволення. Кількасот метрів нижче за течією, також на правому березі, в середній частині схилу каньйону, є ще одна скеля з печерою відлюдника.

Навпроти двох скель вздовж Дністра на лівому березі однією вулицею тягнеться невелике село Монастирок, яке, ймовірно, отримало свою назву саме від другої печери. За селом біля насаджень — хрест на честь проведення у міжвоєнний період XX століття водних таборів молодіжною скаутською організацією «Пласт». Трохи далі, за лісопосадкою, починається довгий затяжний поворот ріки вліво. Це місце давнього урочища Могилки. Лівий берег на цій ділянці понижений, натомість правий — високий і стрімкий. Праворуч у Дністер впадає кілька потоків, що течуть глибокими і широкими ярами.

На високому правому березі над каньйоном розташувалося село Підвербці. В околиці села кілька кар'єрів мергелю, які добре видно з рівня ріки. Тут нерідко можна бачити дельта- чи парапланеристів.

Перед селом Лука, зліва, на широкому полі виділяється силует самотнього дерева. Здалеку видно металевий автомобільний міст. Проїзд ним офіційно закритий через аварійний стан, але міст використовується і сполучає села Лука і Незвисько по обидва боки ріки. Крім того, це — найкоротший шлях між районними центрами Івано-Франківщини і Тернопільщини, містами Коломия і Бучач. Відразу за мостом можна зробити зупинку (с.Лука) для відвідування магазинів, пошти чи переговорного пункту у центрі села. Також можна купити смачний копчений сир місцевого виробництва. На великих каменях під мостом є зручне риболовне місце, яке практично не пустує. Неподалік, на лівому березі, видно церкву з оригінальними великими банями, що разом нагадують тризуб.

Село Незвисько, з правого боку річки, відоме багатьма археологічними пам'ятками. Цікаво, що у селах Лука, Ісаків, Петрів, Уніж, Раковець їх зафіксовано кілька десятків. Особливо багатою є ця територія на пам'ятки кам'яної доби та трипільського часу.

Організатори залишають за собою право
вносити зміни у програму з огляду на обставини !!!

Коментарі

Залишити коментар

Код